Читати книгу - "Пішки на полюс"

Коли «Фока» став на зимівлю, Сєдов накреслив великий план робіт. Одні зимівники займалися господарськими справами, інші — науковими.

Насамперед почали збирати плавник. Влітку сибірські ріки виносять в океан багато лісу. Хвилі відносять його далеко від материка і викидають на береги островів. Зимівники збирали плавник з великою охотою. Адже їм довелося б витрачати для опалення вугілля, а його потрібно зберегти для майбутнього плавання на Землю Франца-Йосифа.

Потім збудували недалеко від судна лазню, обладнали метеорологічну станцію. Бачачи, як сам начальник експедиції невтомно працює, матроси й учасники експедиції намагалися не відставати від нього. Взагалі ж роботи вистачало всім.

Коли траплялась гарна погода, то після закінчення трудового дня лунав веселий голос Сєдова:

— Віддамо належне нашому коку! А після вечері запрошую всіх на прогулянку!

Сєдов пильно слідкував за тим, щоб усі виходили на прогулянку.

— Ну, що ви позаривались, як кроти, у свої нори? — жартома соромив він тих, хто ухилявся від прогулянки. — Чи ви не дорожите своїм здоров’ям? Гайда на прогулянку! Ми чекаємо на вас!

У чистому небі яскраво миготіли великі голубі зірки. З висоти світив повний місяць. Скрізь громадились крижини найрізноманітніших обрисів і форм. Одні крижані брили нагадували зубчасті стіни старовинних замків з безліччю бійниць і веж. Інші здавались незвичайними страховиськами, казковими семиголовими драконами. Ось — наче міст у вигляді ажурної арки перекинувся від одної крижини до іншої. Ще далі — велетенська крижина нависла, немов застигла океанська хвиля. А там — крижини нагадували велетнів, що зчепилися в шаленому бою.

Сєдов йшов попереду. За ним — юрба зимівників. Людям здавалось, що вони потрапили в казкове крижане царство. Георгій Якович заводив пісню. Усі дружно підхоплювали. У нічній тиші вона розносилась далеко-далеко і завмирала десь серед крижаного громаддя…

Але бували дні, коли буря заволікала млою все небо. Дужі вітри, шугаючи снігом, застилали все навкруги. У такі дні деяким зимівникам ставало моторошно. Їм починало здаватись, що вся земля ось так скута морозом і ніколи вже ні закований крижинами «Фока», ні самі вони не звільняться з крижаного полону!

У ці негожі дні Сєдов влаштовував для зимівників різні лекції, проводив заняття, вигадував всілякі веселі ігри та розваги.

З усіх учасників експедиції Георгій Якович, звичайно, найбільше від усіх зазнавав від вимушеної зимівлі на Новій Землі. Але він жодного разу ні єдиним словом чи вчинком не виказав своїх турбот і роздумів. Лише зрідка, коли важкі думи починали перемагати його, він вирушав на прогулянку у супроводі лише свого четвероногого друга — лайки.

Подовгу блукав Сєдов серед крижин. А вірний пес не відставав від нього ні на крок, оберігаючи хазяїна від усіляких несподіванок. Інколи пес, наче відчуваючи, що вони вже надто далеко відійшли від судна, починав кусати Сєдова за валянки.

— Мабуть, ти маєш рацію, друже, — говорив у таких випадках Сєдов. — Коли б не почали про нас турбуватися.

І повертав назад.

— Не бережете ви себе, Георгію Яковичу, — зустрічали його товариші кожного разу, коли він, злегка щулячись від холоду, повертався на «Фоку». — Та хіба можна в такий мороз розгулювати в одній бобриковій куртці? Адже так і застудитися швидко можна!

— Що ви, застудитися в Арктиці! — усміхався Сєдов. — Це неможливо. А нам потрібно гартуватись: попереду похід на полюс…

На полюс! Ні на хвилину не забував Сєдов про цю велику мету. А коли вже так трапилося, що здійснення її віддалялось на цілий рік, то нічого гаяти марно час.

І, зібравши одного разу зимівників у кают-компанії, Сєдов поділився планом роботи по дослідженню Нової Землі.

— Нова Земля, — говорив Сєдов, — здавна відома росіянам. Ще в XV столітті новгородські промисловці приходили сюди по морського звіра. Били китів, моржів, цікавились природними багатствами Нової Землі. На жаль, ніяких письмових відомостей вони не залишили. Тільки усні перекази передавалися від батька до сина, з роду в рід. Але про те, що росіяни бували тут кілька століть тому, свідчать різні пізнавальні хрести і знаки, руїни жител, які вони будували у місцях своїх зимівель…

У кают-компанії було тепло, затишно. Чавунна грубка дихала жаром. Від гасової лампи, що висіла під стелею, падало м’яке світло. Усі присутні уважно слухали розповідь Сєдова.

— Велику роботу виконали відважні російські мандрівники, — говорив Георгій Якович, — щоб вивчити Нову Землю. Проте не можна вважати, що Нова Земля вже зовсім вивчена. Окреслення її берегів не зовсім точно занесені на карту. Було б ганьбою для нас, якби експедиція не скористалась з щасливої нагоди внести свою частку в дослідження Нової Землі. Тим більше, що ніхто ще після Баренца не зимував тут, так далеко на півночі.

Зимівники одностайно підтримали свого начальника. А коли він почав детально розповідати про те, які наукові екскурсії по Новій Землі намічено провести, всіх охопило бажання брати в них участь і негайно розпочати підготовку до походів.

— Ні, ні, з цим доведеться зачекати, — заспокоював Сєдов надто гарячих. — Взимку, в нічну темряву, не можна розпочинати далеку подорож. Навесні — ось коли займемося цим…

У розпал полярної ночі Георгій Якович вирішив влаштувати морське свято. Звичайно таким святом моряки відзначають перехід через екватор.

— А ми його пристосуємо до Полярного кола! — запально говорив Сєдов, зачинившись у себе в каюті з кількома матросами.

Задовго до 19 грудня, визначеної дати святкування, Сєдов з невеликою групою учасників, потай від решти команди, почав готуватися до цього дня.

Напередодні свята кают-компанію і кубрик прикрасили гірляндами з різнокольорових прапорців і саморобних китайських ліхтариків.

Свято розпочалося смачним сніданком. А коли всі встали з-за столу і піднялись на палубу, там було світло, як удень. Скрізь — на бортах, на щоглах, на вантах —