read-books.club » Сучасна проза » Гра на багатьох барабанчиках 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

229
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра на багатьох барабанчиках" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 90
Перейти на сторінку:
на думку? Що це упир, — сказав раптом Лу і сперся головою об стіну. — Їдьмо звідси.

Анна-Марі налила всім по півсклянки віскі.

— Лу, ми ж цивілізовані люди. Я не хочу слухати таких примітивних дурниць, — сказав Лонгфелло і душком вихилив усе, що було в склянці, не чекаючи на лід.

Лу подивився на нього дивним поглядом. Наче в ньому крилася добре прихована ненависть.

С. вийшла з лазнички і спустила про всяк випадок воду, щоби виправдати таке довге перебування там. Її донька сиділа спиною до дверей — волосся мала розпущене. С. занурювала тепер стару зубну щіточку у фарбу і наносила червону масу на те довге світле волосся.

— Ти впевнена, що цей колір тобі до лиця? — запитала. — Рудий старить.

— То й добре, виглядатиму на двадцятирічну.

С. зітхнула. Фарба залишалася на волоссі густими, криваво-червоними смугами. Ця гра з кольорами справляла їй приємність. Вона подумала, чи не змінити би й собі колір волосся — з попелясто-русявого скочити у вогняно-рудий. Але в рудому є щось ординарне, щось надто яскраве. Вона виглядала би, як двірничка. Їй раптом захотілося кудись вийти, вирватися з недільної задухи. Вона весело запропонувала всім обід у ресторані. Так, підемо в індійський ресторан, отой біля торгового центру, так, там недорого, і дають великі порції.

— Я вже домовився про зустріч, — крикнув зі своєї кімнати син.

Нічого, по’ідуть утрьох.

— Назад машину ведеш ти, — сказав її чоловік, як завжди, коли хотів випити пива.

Вона подумала про нього, що коли хоче, то вміє реагувати швидко, але погодилась. Ми ж цивілізовані люди, сказала вона собі, передражнюючи Лонгфелло. Поки чекала на доньку, яка мала вимити й висушити своє нове червоне волосся, їй вдалося прочитати ще два розділи.

Поліція приїхала під час ланчу — комісар Фонтане, в цивільному, у довгому плащі й капелюсі, його асистент Якийсьтам, у мундирі, троє поліцейських і два експерти, один з фотоапаратом, другий з валізкою. За годину приїхав довгий чорний автомобіль, і забрали тіло Ульріки. Ще за годину — тіло Фрухта. Письменники і панна Шацкі зібралися в кухні, як купка переляканих овець. Лу заявив, що виїздить, але ця заява наштовхнулася на виразний спротив комісара Фонтане.

— Це не по-людськи — вимагати від нас залишатися тут до ранку, — сказав Лу. — Хай там що, але я не спатиму в цьому домі. Прошу зарезервувати мені готель у Байєнні.

Фонтане запрошував до нашвидкуруч влаштованої в бібліотеці слідчої кімнати одну особу за одною і задавав слушні питання. Вони спільно встановили, що питав у них одне й те саме, навіть у тій самій послідовності. Які стосунки єднали їх з Ульрікою, як давно були вони знайомі, як часто бачилися, що робили у ніч убивства, хвилина за хвилиною, чи під час перебування тут могло, на їх думку, трапитися щось таке, що стало безпосередньою причиною злочину, чи знають інших гостей і в якій мірі. Пополудні приїхала ще ціла група поліцейських, які систематично обшукали парк і околиці будинку. Послали також по слуг. Ті приїхали увечері в стані близькому до інфаркту.

— Чи маєте ви якісь підозри, комісаре? — запитав Лонгфелло, коли вже було по всьому.

У його питанні прозвучав фамільярний тон, ніби хотів підкреслити, що розмовляє як рівний з рівним.

— Навіть якби й мав, то все одно б не сказав. Ви повинні це знати. Ви ж не звичайний підозрюваний. Ви всі — автори детективів. У вашій присутності кожен злочин має здаватися вишуканішим, аніж є насправді.

Потім попросив у нього автограф у блокнот.

— Прошу написати «Для комісара Фонтане», — додав.

Під час чаю по Лу приїхало таксі. Він попрощався з ними, не дивлячись їм у вічі. Лонгфелло потім сказав Анні-Марі:

— Це він. Даю голову на відсіч, що це він. Де вона його викопала? Ти знаєш якісь його книжки?

— Звичайно, знаю, — відповіла вона з обуренням. — Це найбільша надія детективного роману в Америці. Мене часом вражає твоє невігластво і зосередженість на самому собі, Джоне. Ти взагалі читаєш кого-небудь, окрім себе?

— Він був якийсь дивний…

— Він був нажаханий і не приховував цього, як ти.

Лонгфелло вийняв із кишені хустинку і витер чоло.

— Я не приховую. Просто не терплю істерик. Я пробую зрозуміти. Ти впевнена, що… він — це він? Ти бачила його раніше? Може, хтось прикинувся ним? — Джон Лонгфелло складав тепер хустинку рівненьким прямокутником. — Немає вибору — або він, або панна Шацкі.

У цей час до кухні ввійшов асистент і звелів їм іти у свої кімнати.

— А курити можна? — злостиво запитав Лонгфелло, і було помітно, що він помалу опановує себе.

На столик треба було чекати. Вони замовили якісь гострі потрави з баранини, а донька-вегетаріанка — гриби в шпинаті та броколі з сиром. До цього — великі скибки хліба нан з часником. Більше розглядали людей навкруг, аніж розмовляли. Коли вже оплатили рахунок, С. вийшла до туалету і, миючи руки, подивилася на себе у дзеркало. Здивувалася, яка вона пересічна. Раніше ніколи цього не помічала. Якби не була собою, а кимось зовсім іншим, ніколи не звернула би на себе уваги. Пересічна жінка середнього віку, яка під попелясто-русявим намагається приховати сивину. І те, що так одягається — як канцелярська мишка. Але ж вона і є канцелярська мишка. Оці блузки й жакети, ці скромні кульчики. Годинник на браслетику. Колір помади, який ні з чим не асоціюється, властиво, тінь

1 ... 7 8 9 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра на багатьох барабанчиках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра на багатьох барабанчиках"