Читати книгу - "Наслідування Христа"

Багато робить той, хто дуже любить.

Багато робить той, хто діло робить добре.

А добре робить той, хто більше служить громаді, ніж своїй власній волі.

Нераз здається, що любов — це тільки змислове спонукання; бо рідко коли не схоче там бути і природна хіть, і своя власна воля, і надія на подяку, і бажання вигоди.

Той, хто має правдиву і щиру любов, не шукає себе ні в чому; він тільки бажає, щоб у всьому була слава Божа.

Такий і не завидує нікому, бо він не кохається у власній радості.

Він не хоче тішитися собою, а бажає над усе добро бути щасливим у Бозі.

Те, що добре, він не приписує нікому, а пов'язує його з Богом; від Нього, мов із джерела, все пливе, в Ньому, нарешті, всі святі солодко спочивають.

О, хто матиме хоч іскорку правдивої любови, той по правді відчує, що всі земні речі — марнота.

Чого людина чи в себе, чи в інших не може виправити, те має терпеливо зносити, доки Бог інакше не повелить.

Подумай, може воно й краще для твоєї проби і терпеливости, без якої наші заслуги небагато можуть мати ваги.

Однак супроти таких перепон маєш молити Бога, щоб зволив прийти тобі на поміч і щоб міг ти спокійно їх переносити.

Якщо хтось одного або другого напоумлення не послухає, не сперечайся з ним, а понадійся на Бога: нехай буде Його воля і честь у всіх слуг Його. Він вміє добре й зле на добре обернути.

Старайся терпеливо зносити чужі вади і всілякі немочі; бо і в тебе є чимало такого, що інші люди мусять теж зносити.

Якщо не можеш зробити себе таким, яким бажаєш, як можеш когось іншого направити на свій лад?

Ми раді бачити інших без недоліків, але своїх власних хиб не виправляємо.

Хочемо, щоб інші люди цілковито виправилися, а самі не хочемо поборювати свої вади.

Нам не до вподоби широка свобода інших людей, а не хочемо, щоб хтось заборонив нам те, чого просимо.

Хочемо, щоб лиш інших в'язали устави, а самі не бажаємо далі обмежувати себе.

Як добре видно, що ми рідко коли судимо ближніх так, як себе самих.

Якщо б усі були без догани, то що тоді мали б терпіти від інших ради Бога?

Тим часом сам Бог велів носити тягарі один одного (Гал. 6,2), бо ніхто не без вади, ніхто не без тягаря, ніхто без інших не обійдеться, ніхто ж сам із себе не є мудрий; але треба нам взаємно терпіти один одному, взаємно втішати, допомагати один одному, навчати і впоминати.

А скільки в кого буде чесноти, те найкраще виявиться, як трапиться якась пригода.

Бо пригоди не роблять чоловіка слабким: вони тільки показують, який він.

Якщо хочеш заховати мир і згоду з іншими людьми, мусиш учитися перемагати себе не в одній речі.

То не мала річ, жити в монастирі або в духовній громаді, поводитися там без нарікання і вірно витримати аж до смерти. Блажен той, хто там побожно прожив і щасливо вмер.

Якщо хочеш жити, як треба, і поступати вперед, уважай себе засланцем і подорожнім на цій землі.

Якщо хочеш вести чернече життя, мусиш стати Христа ради юродивим.

Ряса і постриг мало ще значать: але правдивим ченцем робить переміна обичаїв і цілковите вмертвіння пристрастей.

Хто шукає чогось іншого, крім єдиного Бога і спасення своєї душі, той нічого не знайде, хіба лише прикрість і терпіння.

Так само не може довго прожити в мирі той, хто не старається бути найменшим і всім підлягати.

Ти для того прийшов, щоб послужити, а не для того, щоб старшувати; знай, що ти покликаний до терпіння і до праці, а не до дармування і балакання.

Тут люди випробовуються так, як золото в горні.

Тут ніхто не зможе вижити, якщо не схоче ради Бога цілим серцем упокоритися.

Дивись на живі приклади святих Отців — вони сяють правдивою праведністю і побожністю — і побачиш, що те, що ми робимо, не є маленьким і непомітним.

Гай-гай! Що значить наше життя, якщо порівняти з їхнім?

Святі і приятелі Христові служили Господеві в голоді і холоді, у спразі і наготі, в труді і втомі, в безсонні і постах, у молитвах і святих роздумах, у переслідуваннях і всіляких наругах.

О, скільки-то і як тяжко набідувались апостоли, мученики, ісповідники, діви і всі ті, що хотіли йти слідом за Христом.

Бо вони на цьому світі зненавиділи життя своє, щоб набути життя вічне.

О, в якому ж строгому самозреченні жили святі Отці в пустині! Які тривалі та тяжкі спокуси вони перетерпіли!

Як часто дратував їх ворог! Як безупинно і гаряче вони молилися до Бога!

Які строгі пости заховували! Яку велику мали