Читати книгу - "Чорний Загін"

Він жестом прогнав нас.

-- Просто віднеси скриньку! – Капітан гаркнув на Красунчика. – А потім тягни свою сраку сюди.

Красунчик взяв кур’єрську скриньку і пішов.

-- Ще хтось хоче щось сказати, вилупки? У вас був шанс позбутися мене. Ви його просрали.

Всі були як на голках. Капітан зробив посланцю зустрічну пропозицію і той запропонував своє заступництво у випадку смерті Синдика. Красунчик поніс відповідь Капітана.

-- Ти не знаєш, що витворяєш. Ти не знаєш з ким зв’язуєшся, -- бурмотів Там-там.

-- Так просвіти мене. Ні? Док. Яка там ситуація?

Я щойно повернувся з вилазки в місто.

-- Там дійсно чума. Хоча, я з такою раніше не зустрічався. Напевно, що форвалака -- вектор.

Капітан глянув на мене скоса.

-- Лікарський термін. Вектор це переносник інфекції. Чума вибухає навколо тих місць, де знаходили її жертви.

-- Там-там? Ти ж знаєш цю тварюку, -- гаркнув Капітан.

-- Ніколи не чув, щоб вони розносили хвороби. Ніхто з наших, хто заходив у гробницю не захворів.

-- Переносник не має значення, -- втрутився я. – Головне – чума. Ситуація тільки погіршиться, якщо люди не почнуть спалювати трупи.

-- В Бастіон чума ще не проникла, -- зауважив Капітан. – І в неї є свої плюси. Припинилося дезертирство солдат з гарнізону.

-- В кварталі Сліз мене зустріли доволі вороже. Вони на межі нового вибуху.

-- Коли?

-- Два дні. Три – максимум.

Капітан закусив губу. Петля на нашій шиї затягувалася.

-- Нам потрібно…

Крізь двері протиснувся Трибун гарнізону.

-- Біля воріт збирається натовп. У них таран.

-- Ходімо, -- наказав Капітан.

Ми розігнали їх за кілька хвилин. Витратили при цьому кілька стріл та кілька казанів з окропом. Натовп розбігся, осипаючи нас прокльонами й образами.

Опустилася ніч. Я залишився на стіні, спостерігаючи на відстані, як містом блукають смолоскипи. Натовп розвивався, в нього з’явилася нервова система. Якщо в нього з’являться мізки, ми опинимося у вирі революції.

З плином часу смолоскипів поменшало. Сьогодні вибух нам не загрожує. Можливо завтра, якщо спека і вологість стануть незносними.

Невдовзі справа я почув дряпання. Потім тріск. Шкрябання. Тихенько, ледь чутно щось наближалося. Мене охопив жах. Я заціпенів немов горгулья, що прилаштувалася над воротами. Вітерець перетворився в арктичний вітер.

Щось прослизнуло над зубцями стіни. Червоні очі. Чотири лапи. Темне як ніч. Чорний леопард. Він рухався плавно як вода в струмку. М’яко спустився сходами у двір і зник.

Мавпа, яка живе в моїй голові, прагнула стрімголов залізти на дерево, пронизливо заверещати та почати жбурлятися лайном і гнилими фруктами. Я втік до найближчих дверей, побіг критим коридором до помешкання Капітана і зайшов без стуку.

Капітан лежав на ліжку, закинувши руки за голову і втупившись в стелю. Самотня свічка кволо освітлювала кімнату.

-- Форвалака в Бастіоні. Я бачив, як вона перелізла через стіну, -- пропищав я тонким, як в Гобліна, голосом.

Він фиркнув.

-- Чув, що я сказав?

-- Та чув, Док. Забирайся. Дай мені спокій.

-- Слухаюсь, сер.

Зрозуміло. Щось його гризло. Я відступив до дверей…

Пролунав довгий, пронизливий і безнадійний крик, який раптово обірвався. Він донісся з апартаментів Синдика. Я витягнув меч, вибіг крізь двері й… налетів на Красунчика. Красунчик впав. Я стояв над ним і тупо намагався збагнути, чому він повернувся так швидко.

-- Ходи сюди, -- наказав Капітан. – Хочеш, щоб тебе вбили?

З апартаментів Синдика пролунали нові крики. Смерть не перебирала.

Я затягнув Красунчика в кімнату. Разом ми закрили й забарикадували двері. Я стояв, спершись на двері спиною, закривши очі й важко дихаючи. Можливо це тільки моя уява, але мені здалося, що я почув гарчання, коли щось тихо пройшло повз нас.

-- Що далі? – запитав Красунчик. Він побілів як полотно. Руки в нього тремтіли.

Капітан закінчив шкрябати листа. Вручив його Красунчикові.

-- Далі ти ще раз підеш туди.

***

Хтось грюкнув у двері.

-- Чого треба? – гаркнув Капітан.

Обізвався голос, приглушений грубими дошками.

-- Це – Одноокий, -- сказав я.

-- Відчиняй.

Я відчинив. В кімнату проштовхнулися Одноокий, Там-там, Гоблін, Мовчун та ще з десяток інших. Враз стало душно і тісно.

-- Людина-леопард вже в Бастіоні, Капітане, -- сказав Там-там. Він забув постукати в барабан, який понуро висів у нього на стегні.

Ще один крик з апартаментів Синдика. Отже, моя уява таки підманула мене.

-- Що нам робити? – запитав Одноокий. Коротун з темною, зморщеною шкірою, не вищий за свого брата, одержимий дивним почуттям гумору. Одноокий був на рік старший за Там-тама, але в їхньому віці вже ніхто не зважав на це. Якщо вірити Літописам, обом було понад сотню років. Він був переляканий. Там-там був на межі нервового зриву. Гоблін та Мовчун також тремтіли.

-- Воно переб’є нас одного за одним.

-- Його можна вбити?

-- Вони майже непереможні, Капітане.

-- Їх можна вбити? – в голосі Капітана забриніли сталеві нотки. Йому теж було страшно.

-- Так, -- визнав Одноокий. Видавалося, що він трохи менше переляканий, ніж Там-там. – Всіх можна порішити. Навіть ту істоту на чорному кораблі. Але ця погань сильна,