Читати книгу - "Завіт Марії"

котрий сказав: «Лазарю! Виходь». Поступово натовп знову підсунувся до могили, і тут птахи перестали щебетати і зникли. Марті тоді здалося, що час зупинився, що в ці дві години нічого не росло, не народжувалось, не з'являлось, не умирало і не зникало. Потихеньку тіло, вимазане в глину і сповите похоронним саваном, почало невпевнено ворушитися в могилі. Здавалося, його підштовхує сама земля, а потім відпускає, залишаючи лежати в його великому забутті, і знову виштовхує назовні. Здавалося, незрозуміле нове створіння смикається та звивається, прагнучи до життя. Він був сповитий простирадлами, лице обв'язане хусткою. Він почав ворушитись, як ворушиться дитина в чистій материнській утробі, розуміючи, що час його настав і пора пробивати собі дорогу у світ.

— Розв’яжіть його, нехай іде, — сказав мій син. І вийшли двоє чоловіків, двоє сусідів, і спустились у могилу, а всі інші затихли, з жахом і зачудуванням дивлячись, як вони підняли Лазаря і розв’язали його. Він стояв, одягнений тільки в пов’язку на стегнах.

Смерть не торкнулася його. Розплющивши очі, він у глибокому неземному зачудуванні дивився на сонце і небо. Людей довкола, він, здавалося, не помічав. Потім Лазар почав видавати якісь звуки, не зовсім слова, а щось на зразок тихого крику чи стогону — і натовп розступився, дозволяючи йому пройти. Він вийшов із натовпу, ні на кого не дивлячись, і сестри повели його додому, а світ навколо був непорушний і тихий. Мій син, як мені сказали, був теж нерухомий і тихий, а Лазар заплакав.

Спочатку всі побачили сльози, а потім почули стогін. Сестри обережно вели Лазаря додому, йдучи стежкою повз лимонні дерева, повз апельсиновий гай, а за ними рухалась мовчазна юрба, і стогін юнака ставав усе голоснішим і страшнішим. Коли вони дійшли до дверей, Лазар уже заледве йшов. Вони сховались усередині будинку і зачинили віконниці, щоб уберегтися від палючого сонця, і в той день уже більше не виходили, хоча натовп не розійшовся, навіть коли стемніло. Дехто так і провів там усю ніч, і навіть ранок.

У Кані за цих перших днів усе було не так, як завжди. Я помітила, що в лавках з’явилося набагато більше товарів: не лише їжа та одяг, а й посуд, і замки до дверей. Продавали і живність — мавп і диких пташок з яскравим червоним, жовтим і синім пір’ям, не баченої досі краси. Подивитися на них збиралося багато люду. Усі — і торгівці, і перехожі — були в піднесеному настрої, наче скинули важкий тягар, звідусіль звучали розмови, вигуки, люди збиралися на перехрестях і гучно реготали. У Єрусалимі, де я бувала до заміжжя, навіть у базарні дні всі поводилися статечно, зайняті своєю торгівлею чи підготовкою до шабату. А в Кані було повно гамору та куряви, всюди чувся пустотливий сміх — юнаки нестримно реготали, свистіли і загравали з жінками. Швиденько залагодивши свої справи, ми з Міріам хутчіш повернулися до неї додому, де вона розповіла мені про воскресіння Лазаря і про те, що тепер усі, минаючи його будинок, переходять на інший бік вулиці, і про те, що, мабуть, зараз він лежить у ліжку в затемненій кімнаті і що, як вона чула, ледве може випити трішки води чи з’їсти шматочок м’якого, розмоченого у воді хліба. Юрба послідовників мого сина уже посунула далі з міста, сказала вона, і за ними потягнулося ще більше торговців, рознощиків, водоносів, штукарів і продавців дешевих солодощів. Влада продовжувала старанно слідкувати за ними, деякі шпигуни маскувались, а декотрі спочатку відкрито йшли за ними, а потім поперед усіх кинулись до Єрусалима, щоб першими повідати про нові безчинства, про нові дива, про нові порушення великого порядку, підтримуваного на догоду римлянам.

Міріам послала звістку моєму синові про те, що я — в Кані, й одержала відповідь, що він буде на весіллі й сидітиме, як і належить, поруч із матір’ю. Я подумала, що тоді ми і зможемо поговорити. Я заспокоїлась і задрімала з дороги, і спала дуже міцно. Міріам знову і знову переказувала історію Лазаря. Я була готова до відвертої розмови з сином, була готова ховати його в домі Міріам, доки все не заспокоїться, доки людей не зацікавлять нові події, і тоді ми зможемо тихенько прослизнути назад до Назарета. Уночі проти весілля я помітила, що зазвичай тихі вулиці довкола будинку Міріам гудуть від тупотіння і шуму голосів. Усю ніч я слухала, як чоловіки вільно ходять, сміються, говорять, кличуть одне одного, борюкаються, бігають туди-сюди.

А ще того вечора, перш ніж ми лягли спати, до будинку натовпилося багато людей, і всі, перериваючи одне одного, розповідали про наречену, про те, які щедрі дари вона одержала, яке вбрання вона одягне на весілля. Багато було розмов і про родичів нареченого: нібито вони й досі не можуть домовитись, як має проходити весілля. Я мовчала, але відчувала, що перебуваю в центрі уваги, що декотрі прийшли просто повитріщатися на мене і побути поруч. За першої ж нагоди я пішла допомагати на кухні. Коли я повернулася з тацею, аби зібрати порожні кухлики, то на секунду затрималась у дверях і стояла там, у напівтемряві, ніким не помічена. Я почула, як Міріам і ще одна жінка знову розповідають решті історію Лазаря.

І раптом я зрозуміла, що, судячи з розмов, ніхто з тих, хто прийшов, сам нічого не бачив. Пізніше, коли ми з Міріам залишились самі, я спитала, чи була вона там, і вона сказала: «Ні», але що їй усе докладно переповіли люди, котрі бачили все це на власні очі. Помітивши, як я змінилась на обличчі, вона підійшла до вікна, зачинила віконниці й стишила голос.

— Я знаю, що Лазар помер. Не сумнівайся. І що він чотири дні пролежав у могилі, це теж точно. А зараз він живий, і завтра прийде на весілля. Але є ще одна дивина. Ніхто не знає, що іще трапиться. Ходять чутки про те, що готується якийсь бунт. Хтось каже, що римляни хочуть повалити вчителів закону, а хтось — що це вчителі підбурюють народ проти римського правління. А може, ніякого бунту й не буде, а можливо, буде бунт