Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

впливу, а отже їхньою потенційною загрозою. Гітлер і Сталін вважали, що спираються на потужну силову базу власної держави, Усама бен Ладен — це лише ватажок міжнародної терористичної мережі. Європейські тоталітарні режими минулого століття не мали певної територіальної влади в промислово розвинених країнах із величезним сучасним воєнним потенціалом на зразок Німеччини або ж не могли видобути цю владу з майже невичерпного потенціалу величезної країни, як це трапилося в Росії 1917 року. Націонал-соціалізм і більшовизм із їхньою територіальною, економічною та військовою силовою базою являли собою глобальну гегемоністську загрозу і неминуче мали або зазнати поразки у Другій світовій війні (Німеччина) або ж виснажитися за кілька десятиліть протистояння (Росія) — у Другій світовій і холодній війні, відповідно. Обидві війни були війнами за одноосібне панування над світом, і в обох великих війнах важливим стратегічним партнером виступали Сполучені Штати, яким судилося врешті-решт успішно перекреслити гегемоністські амбіції нацистської Німеччини та совєтської Росії. Зрештою, це ще одне, що, попри інші глибокі відмінності, пов'язує між собою тоталітарні виклики сучасності й минувшини.

З огляду на війну, яку їм довелося вести між собою, націонал-соціалізм і совєтський комунізм опинялися в центрі чільних політичних конфліктів, які неминуче загрожували міжнародній державній системі й водночас мали дати їй лад. У плані націонал-соціалізму це був ще й здебільшого чільний європейський конфлікт, який призвів до Другої світової війни, а відтак у ході цієї війни, починаючи з 1941 року, переріс у конфлікт глобальний. Кінець Другої світової війни 1945 року означав не тільки розгром нацистської Німеччини, а й поділ Європи та світу між найбільшими державами-переможницями — США і Совєтським Союзом. Щодо цього поділу державної системи союзники домовилися в Ялті, і Ялтинська система за кілька років привела до цілковитого розгрому фашистської Німеччини та холодної війни, що її вже було не відвернути через загрозу атомного знищення з обох боків.

Конфлікт із Совєтським Союзом було розв'язано вже не в гарячій війні, — за п'ять десятиліть холодного протиборства й гонки озброєнь він урешті-решт скінчився виснаженням і зрештою зникненням Совєтського Союзу. Впродовж півстоліття цей чільний всесвітній конфлікт визначав увесь світовий порядок. З нинішньою міжнародною системою, проте, нам навряд чи йдеться про новий чільний конфлікт, адже для нього просто бракує супротивників. У плані стратегічного потенціалу і симетричної військової могутності (держава проти держави) Сполучені Штати стоять зосібна, виступаючи єдиною унікальною світовою державою, — це роль, на яку не претендує жодна інша держава або можливе об'єднання держав. Джихад-тероризм далекий від наміру розхитати цю владу. По-справжньому важливим питанням стане те, якою буде ціна загальної політичної, економічної та культурної перемоги над ним і довгострокового втягнення США (а також Європи) у бойові дії на Близькому Сході й чи не призведуть, бува, ці витрати у перспективі до проблеми сприйняття більшістю американців і європейців. Визначальною складовою відповіді на це питання цілком очевидно стане проникливість і сміливість стратегічних рішень Заходу.

З іншого боку, для майбутнього міжнародного порядку і миру в XXI столітті вирішальне значення матиме те, як глибоко, як міцно цей новий тоталітаризм укоріниться в ісламському світі і яким духовним і політичним впливом на окремих його поборників і організацій він вирізнятиметься. Коли Заходові, а насамперед мусульманським державам і суспільствам, вдасться приборкати й ізолювати цей тоталітарний виклик, то 11 вересня не матиме жодних довгострокових ризиків для регіонального та міжнародного порядку. Утім, якщо спроба ізоляції, а також швидкого усунення цієї небезпеки та її глибокого коріння лусне як обруч на діжці, то джихад-тоталітаризм може перерости у постійну терористичну загрозу для миру в тому чи іншому регіоні, а разом з тим і у всьому світі, навіть якщо він і дасть початок новому глобальному чільному конфліктові в класичному розумінні.

Втім, як розвиватиметься цей конфлікт, повною мірою залежатиме від того, якою буде стратегія Заходу в боротьбі з новим тоталітаризмом. Наслідком недалекоглядної і неясної стратегії стала б мимовільна ескалація конфлікту, отже розширення бази підтримки цього нового тоталітаризму в мусульманському світі. А це, своєю чергою, підвищуватиме відновну здатність терористичних мереж і в такий спосіб, імовірно, істотно затягуватиме протистояння. Основне питання полягає не тільки в тому, чи пощастить знищити цей тероризм силами армії і поліції, але ще й у тому, чи насправді вдасться позбавити живлення його соціально-культурне коріння завдяки позитивним альтернативам. Знову ж, це політичне завдання вкрай складне і щоб вирішити його, потрібно чимало часу, а отже його можна порівняти з пошуками позитивної відповіді на системне запитання під час холодної війни.

Наразі силу і тривкість нового тероризму можна оцінити хіба на око. Через це треба виходити з двох майбутніх сценаріїв: оптимістичного й песимістичного. В основі оптимістичного сценарію лежить припущення, що джихад-тероризм ще з кінця дев'яностих років почав підупадати, виразно сягнувши піку в тому ж таки вересні, а отже неминуче піде вниз. Атож, із цього погляду 11 вересня можна вважати спробою зупинити у такий спосіб процес занепаду і дати рухові новий поштовх. Цю тезу обстоює головним чином Жиль Кепель у своїй «Чорній книзі джихаду»: за його словами, лишається чекати, «чи допоможе катастрофа, яка спіткала Америку 11 вересня 2001 року, як гадали її призвідники, надати чимраз слабшому рухові ісламізму „другого дихання“ і відвернути захоплення влади»[37].

Пряма атака на Сполучені Штати викликала величезну негативну реакцію, яка за короткий час вибила з-під ніг тоталітарного ісламізму його територіальну базу в Афганістані, суттєво посилила тиск переслідувань на кадрових працівників «Аль-Каїди» по всьому світі і у світлі швидкої воєнної поразки в Афганістані значною мірою послабила його легітимність в арабо-мусульманському світі. Крім того, західні суспільства істотно вдосконалили апарат служби безпеки й поліції,