Читати книгу - "Біла фортеця"

Так ми прожили перший рік, заглибилися в астрономію, щоб знайти докази наявності чи відсутності уявного небесного тіла. Працювали з телескопами, для яких він з Флоренції, витрачаючи купу грошей, замовив лінзи, використовували астрономічні прилади і таблиці. Ходжа настільки перейнявся новими ідеями, що й забув про уявну зірку. Його зацікавили серйозніші проблеми, казав, що буде зі мною вести полеміку щодо системи Батламіуса; ми не сперечались: він говорив, а я слухав. Постійно Ходжа шваркотів, яке це безглуздя стверджувати, що сфера прозора і що вона нанизана зірками, можливо, стверджував він, зірки тримає якась інша невідома сила, наприклад, сила тяжіння, потім він висловлював думку, що, може, Земля обертається, як і Сонце, навколо іншого небесного тіла, і, ймовірно, всі зірки рухаються навколо своїх центрів, невідомих нам. Згодом почав закидати, що може міркувати масштабніше, ніж Батламіус, адже для досконалої космографії він вивчив інші зірки, тому визріла нова теорія: швидше за все, Місяць обертається навколо Землі, Земля навколо Сонця, а центром є Венера. Незабаром Ходжі все це набридло. Він почав говорити, що нашою метою є не відкриття нового, а ознайомлення народу із зірками та їх рухом, а починати треба з паші. В той час нам стало відомо, що Садика-пашу було вислано до Ерзурума.[12] Говорили, що він брав участь у змові, яку було викрито.

Доки чекали на пашу, збігло декілька років. У цей час Ходжа намислив написати розвідку про течії Босфорської затоки, тож місяцями ми не вилазили з Босфору, замірювали течії та температуру невеличких річечок, що впадали в нього, спостерігали за течіями в морі, з колбами в руках ходили по берегах Босфору, і вітер проймав нас до кісток.

На прохання паші, щоб виконати певну роботу, ми провели три місяці в Гебзе. Різниця у часі для намазу в різних мечетях наштовхнула Ходжу на нову ідею — створення ідеального годинника, який би точно показував час молитви. Тоді я розповів йому про стіл; я замовив столяру за власними ескізами зробити кілька речей, і коли їх принесли, Ходжі спочатку вони дуже не сподобалися. Він порівнював стіл із погребальною плитою і казав, що це викличе нещастя, а коли випробував стіл, то настільки до нього звик, що іншого й уявити не міг, стверджував, що за столом навіть краще думається. Коли ми поверталися до Стамбула для того, щоб замовити шестерню у формі еліпса, яка відповідала обертанням Сонця, для створення годинника, який мав визначати точний час намазу, наш стіл гойдався на спині віслюка, котрий ішов за нами.

Перші місяці, коли ми сідали за стіл навпроти один одного і працювали, Ходжа витратив на те, щоб зрозуміти, як вираховувати час намазу та посту у далеких північних країнах, адже внаслідок круглої форми Землі різниця у часі була значною. Інша проблема, якою він переймався, — встановити, чи є на Землі ще одне місце, окрім Мекки, де правовірний міг би як завгодно обертатися, однак його погляд незмінно б спрямовувався в бік кибли.[13] Я відкрито ігнорував Ходжу, він це бачив і з презирством ставився до мене, водночас він думав про мої переваги над ним, і його дратувало те, що я вгадував і міг читати його думки та переживання. Тому він довго говорив про розум і науку. Він хотів здивувати пашу, коли той повернеться до Стамбула, своїми проектами, новою теорією космографії, яку він ще мав удосконалити і дещо спростити за рахунок нової моделі Всесвіту, новим годинником; мріяв, що згуртує маси і посіє зерна науки, відродить інтерес до навчання — ми обоє чекали з нетерпінням на повернення паші.

Розділ 3

У ті дні він розмірковував, як можна вдосконалити, зробити ще більшою шестерню, яка б дозволяла заводити годинник не щотижня, а принаймні раз на місяць. Далі він планував зробити такий годинник, щоб заводити його лише раз на рік. На його думку, головна проблема полягала у пошуку сили, яка б пускала в рух зубці, що, в свою чергу, збільшувалися та важчали в унісон зростанню проміжку часу до наступного заведення годинника. Якось від свого товариша по муваккітхане він дізнався, що паша повернувся з Ерзурума.

Наступного ранку він пішов його привітати. У натовпі гостей паша помітив Ходжу, поцікавився його винаходами, навіть про мене запитав. Тієї ночі ми вкотре розібрали годинник, дещо додали з деталей і зібрали знову, підправили позолоту звичайним пензликом. Ходжа читав мені уривки з підготовленого виступу, який він написав пишним поетичним стилем, щоб справити незабутнє враження, і навіть вивчив напам'ять. Під ранок ще раз прочитав текст, присвячений руху зірок у Всесвіті, ще й справа наліво, щоб хоча б трохи заспокоїтися. Потім він замовив візок і, повантаживши всі наші механізми, поїхав до паші. Я здивовано дивився, як механізми, що місяцями загромаджували наш дім, умістилися в невеличкий візок із одним конем. Ходжа повернувся додому пізньої ночі.

Коли механізми розвантажили в саду, паша зі старечою байдужістю оглянув їх і сказав жартома, що йому ці речі не подобаються, Ходжа відразу ж почав виголошувати завчену напам'ять промову. Паша, у свою чергу, згадав мене і промовив слова, які пізніше скаже й сам падишах: «Це він тебе навчив?» Відповідь Ходжі здивувала його, бо той зопалу буркнув: «Хто?» — звісно, розуміючи, про кого йде мова. Він сказав, що я зарозумілий дурень, десь чогось навчений. Коли Ходжа мені це розповідав, його голова була заклопотана подіями, що відбувалися у палаці паші. Потім Ходжа наполегливо стверджував, що всі ці винаходи саме його, та паша йому не вірив і все хотів знайти того, хто їх зробив, — його серце ніби не бажало приймати версію, що тією людиною міг бути його улюбленець Ходжа.

Так уже сталося, що замість того, щоб говорити про зірки, вони розмовляли про мене. Зрозуміло, що Ходжі було прикро вести бесіду на цю тему. Навіть запала тиша, і паша перевів свою увагу на інших гостей. А коли за вечерею Ходжа спробував ще раз торкнутися теми вигаданого небесного тіла та своїх винаходів, паша зупинив його, кажучи, що намагається пригадати моє обличчя — та марно, в уяві лише обличчя Ходжі. За столом сиділо багато гостей, отже, мова пішла про близнюків та двійників, це було пустослів'я, яке вийшло за межі реального; згадували, як часто матері плутають своїх дітей-близнюків, говорили про людей неймовірної схожості, які, бачивши одне одного, впадали в паніку, але зустрівшись уперше, ніби зачаровані одне одним, не могли розлучатися, про розбійників, яких плутали