Читати книгу - "Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)"

з

Се оголошення ріжниться від таких самих попередніх оголошень тим, що в попередних оголошеннях було зазначено, що вони відносяться тільки до осіб поль ської народности; тимчасові в наведенім оголошенню покли-куєть<*я до спису загалом „чсіх мущин“.

Українське населення міста Львова, знаючи, що туг ходить о військову службу, збойкотувало те оголошення. Одначе ті нечисленні одиниці, які зголосилися, були поставлені перед асентерункові комісії.

Далі наводимо Факт, що поліц;я, захопивши на вулиці у Львові кількох молодих Українців (між иншими Михайла Заторського), відставила їх перед асентерун-кову комісію на цитаделі у Львові, не вважаючи на їх заяву, що вони як Українці не мають обовязку служити в польськім війську. Коли вони супротиьлялися влученню їх до польського війська, замкнено їх до арешту.

З подібних випадків на провінції наведемо асентеру-вання Українця Петра Струтинського, уродженого в Зарва-ниці, повіт Зилочів, замешкалого в Стрілках Долішних, повіт Ліско. Про сей випадок одержали ми отсі інформації:

„На підставі розпорядку Міністерства військових справ покликують в повіті Ліско (загальна мобілічаиіа) всіх до польського війська. Коли Петро Струтинський не зголосився добровільно, дня 29. липня 1920 примусово доставила його жандармерія зі Стрілиск дол. перед повітову команду доповнення II п. „стшельцув подгалянь-скіх«, в Сяноці, до військової асентерункової комісії. Мимо сього, що він заявив, що є української народности і тому польська влада не має права брати його до свого війська, жовніри розібрали його насильно і підставили під міру. Тільки завдяки тому, що він мав ревматизм в ногах ще з австрійської війни, повітова команда доповнень в Сяноці видала йому карту відрочення ч. 1237 на один рік на засаді арт. 56—3, тимчасових зак. про заг. обов. служ. війок. (40% нездібности). Коли він представляв, що не буде присягати, грожено йому замкненням до тюрми за те, що він сам не зголосився до асентерунку, засуджено на 5 днів арешту, а опісля замінено на 100 Мк кари.

Мимо сього, що в пов. Ліско мешкають самі Українці а тільки в місті Поляки, насильно беруть в повіті всіх до польського війська. Діється се в той спосіб: в селі оголошують мобілізацію (тепер до 35 літ), а коли люде не зголошуються, більші відділи війська і жандармерії окружають село, часть війська входить до села, йдуть від хати до хати і примусово забирають всіх навіть з поля, за втікачами стріляють; 4 вже убили, оден е тяжко ранений.“

Убійства, знущання, рабунки, арештування, інтернування, засуди.

Приходимо до найстрашнійшої сторони польського окупаційного режіму в Східній Галичині: до планового масового фізичного винищування українського населення польськими військовими і цивільними властями.

Се винищування розпочалося від першої хвилі вступ-лення польської армії на територію Західно-Української Народньої Республнки і продовжаеться до нинішнього дня.

Польське правительство, польське військо і вся польська публична опінія вважає український нарід Східної Галичини не рівновартним народом, який має право не-залежности і саиостійности на своїй землі, тільки вічним підданим Польщі. Виходячи з того становища, польське праиительство трактувало польсько-українську війну за Східну Галичину не як війну в розумінню міжнароднього права, тільки як бунт підданих з української сторони і карну експедицію на усмирення бунтівників з польської сторони. Хоч в часі, коли українська ар<иія міцним валом спинювала польський наїзд на українську землю. Польща була примушена на-зверх трактувати українську сторону як воюючу сторону в розумінню міжнароднього права, — одначе для себе вона все вважала український нарід Східної Галичини за бунтівників, які самим Фактом бунту вийняли себе з під

права. Відповідно до того польські цивільні і військові власти, на скільки мали свободу рухів, трактували як українських полонених так і українське цивільне населення.

IIри такім настрою польського правительства, поль^ ського війська і цілої польської публичної опініїне дивниця, що де тільки польське військо стало на українській території, там не тільки польські військові і цивільні власти трактували українське населення як виняте з під права, але навіть кождий Поляк уважав себе в праві вробити з Українцем, що схоче: вбити, знущатися, обра-бувати, спричинити арештування і т. д. Адже се були бунтівники проти польської держави і польського народу

і нищити їх було патріотичним ділом!

Особлива лють Поляків виливалася на тих Українців, які репрезентували українську державність, отже на цивільні орт'ани власти й на армію.

Діставши в свої руки члена правительства Західноукраїнської Народньої Республики, державного секретаря земельних справ Мартинця, 60-літнього старця, вбили його без суду, а убійник хвалився, що власною рукою застрілив українського міністра.

Так само вбито без суду визначного українського композитора о. Остапа Нижанковського, тільки тому, що убійники знали, що він належить до найвизначнійших Українців.

Такі убійства без суду були в перших часах польської окупації масовою появою. Найяркійші Факти подані в І. частині „Крівавої Книги“.

Там подані також Факти убійств і знущань над українськими полоненими, яких доля залежала від ступня жорстокости того, в чиї руки вони попалися, бс польські військові власти зовсім не числилися в трактуванню-їх з приписами міжнароднього права.

Першим ділом польських окупаційних властий були масові арештування українського цивільного населення. Часть арештованих падала від разу жертзою полевих судів; инші йшли або до слідчих вязниць і під суд або до таборів інтернованих. Число арештованих й інтернованих переходить чверть мі ліона осіб. Богато з них переходить те саме пекло по кілька ревів. Само число показує, що польські власти арештують і інтернують усе, що в народі свідоме, впливове, діяльне. Священники, учителі, урядники, вільні професії, селяни, міщани, робітники старці, жінки і діти — все йде до вязниць і таборів інтернованих.

Підчас арештування і транспортування над арештованими як конвоюючі орґани так і цивільне польське населення жорстоко знущається. Транспортують їх у голоді, побивають, богатьом вибито щоки, зуби, очи, по-ломано кости і т п.

Часто особи, які після довшого арештування або інтернування випущено на волю, місцеві власти арештують в друге і в трете і відставляють знов до вязниць або таборів інтернованих.

Богато арештованих ставлено перед суд і засуджено. Українських урядників, які служили за українського правительства, васуджуеться на довгі роки вязниці на основі тенденційних обвинень, що вони, сповнюючи прикази українського правительства, тич самим ділали на шкоду польської держави і польського населення.

Підчас арештувань родини арештованих підлягають знущанням, а їх маєток рабункам.

У вязницях та таборах інтернованих держать лю-дий в як найгірших санітарних умовах, в голоді, в холоді, бев біля, одіжи й постелі (навіть хто має своє біля, одіж й постіль, тому все те відбирають), серед пошестий, які там лютують, особливо пятнистий ТИФ. Тому кожде арештування є р