Читати книгу - "Печера"

телефону, і вам продиктують… Та насамперед — не хвилюйтеся. Знайте, що таке саме вже ставалося з десятками інших людей. Переважна більшість їх прожила довге щасливе життя, але якщо у вас виникнуть нові страхи — ви завжди зможете зателефонувати…

— Якщо прокинуся, — пробурмотіла Паула глухо.

— Спробуйте прийняти легке заспокійливе…

— Добре. Дякую.

Паула повісила слухавку. По той бік вулиці, коло входу в невеликий скверик, стояла й сяяла на сонці чудова доглянута машина.

Паула блідо всміхнулася.

Вона дала зрозуміти незнайомій жінці, що її розради ніяк на Паулу не подіяли, — однак це була неправда.

Подіяли.

Подіяли аж так, що, повернувшись додому, вона насамперед подалась у свою кімнату й ретельно, без усяких зайвих думок, застелила ліжко, яке досі так її лякало.

* * *

— …таким чином відсоток результативної агресії становить на сьогодні три і вісім сотих відсотка. За минулі десять діб виявлено дванадцятеро осіб, чия норма агресивної поведінки перевищувала встановлене число у два й більше разів… Десятьох ліквідовано. Двоє перебувають під посиленим контролем; усі показники за минулу декаду перебувають у рамках норми і дозволяють охарактеризувати ситуацію загалом як стабільну.

Худорлявий жовтолиций чоловічок нарешті підняв очі від блокнота. Його трикутне обличчя було навдивовижу схоже на емблему — емблему Робочої глави, вшиту в лацкан його строгого піджака. Обличчя як емблема — виразне й абсолютно непорушне.

Певний час тривала пауза. Люди, що зібралися тут за круглим столом, чогось чекали. Проте ніхто не хотів починати розмову перший.

— Дякую… — пробурмотів нарешті дебелий бородань, чиє крісло здавалося вищим і вагомішим за інші. — А тепер… що ж. Тепер щодо антивіктимної поведінки. Щодо цього дикого випадку, про який ви згадали… Дикого, оскільки максимальний зареєстрований індекс антивіктимності… сто дев’яносто три, якщо не помиляюся?

— Не помиляєтеся, — неголосно проказала єдина за столом жінка, повна, зі звичайною зовнішністю домогосподарки. Погляди звернулися на неї, а вона продовжила перервану справу — шліфування нігтів маленькою, з тьмяним поблиском, пилочкою.

Чоловік з трикутним обличчям і емблемою на лацкані кашлянув, наче йому зненацька задерло в горлі:

— У нашому випадку — майже триста відсотків, пане координатор.

Бородань підняв брови:

— Тобто? Ви, сподіваюся, цілком виключили випадковість, помилку, ненавмисне перекручування фактів?

Чоловік з трикутним обличчям дозволив собі скривджено стиснути губи:

— Робоча глава помиляється нечасто, пане координатор.

— Слідчий експеримент?

— Імовірно, буде потреба. Проте… не найближчим часом. Спричинення психологічних травм, не сумісних з життям…

Люди за столом засовалися в кріслах, всідаючись зручніше, — так, наче у всіх одночасно затерпли ноги.

— Чи не було нестандартної поведінки з боку хижака? — продовжував допитуватись бородань. — Можливо, незавершена агресія? Чи, навпаки, перевищення припустимого індексу?

Його співрозмовник ледь підняв підборіддя:

— І нам спадало на думку це питання. Спеціальне дослідження підтвердило: хижак діяв стандартно, в рамках своєї особистої норми агресії. Вона в нього досить висока… Інша річ, що саме в цьому випадку перевищення визначити складно — занадто нестандартна, е-е-е, ситуація. Але, треба сказати, ця людина сама пішла на те, щоб дати інформацію… Про всяк випадок ми взяли її під контроль.

— Дивовижна передбачливість, — неголосно зронила жінка. І поклала пилочку на стіл.

— Охоронна глава чимось незадоволена? — поцікавився чоловік з емблемою.

Жінка підвела погляд; на її заплилому, позбавленому косметики лиці сиділи чіпкі, мов гаки, пильні очі.

— Охоронна глава, — жінка говорила недбало, з її голосу можна було подумати, що вона розмовляє з подругою по телефону, — має дані про витік інформації… скажімо так, про можливість такого витоку.

Якийсь час було тихо.

— То можливість витоку чи витік? — повільно перепитав бородань.

— Маніакальна підозріливість, — сказав чоловік з трикутним обличчям, погладжуючи свою емблему, — це необхідна особливість охоронних структур… Факти?

Жінка помовчала, пронизуючи його поглядом. Потім обернулася до бороданя:

— Охоронна просить повноважень для роботи з цією… несподіваною проблемою.

— У нас виникла не тільки проблема, але й можливість, — неголосно сказав чоловік, що сидів навпроти.

У нього було вузьке, смагляве, ледь асиметричне лице, дуже яскраві, ясно-зелені очі й низький, часом аж до глибоких басів, голос. Говорячи, він не зводив очей з екранчика кишенькового комп’ютера — там змінювалися мальовничі поєднання барв.

— Я знав, що Пізнавальна зацікавиться, — з напруженою усмішкою проказав бородань.

— Так, пане координатор. Ми вже зацікавились. Небувалий в історії випадок, небувало високі показники… Пізнавальна просить повноважень для себе.

— Виняткових, — упівголоса додав блідий юнак, що сидів поруч.

— Природно, — смаглявий підняв брови. — Природно, виняткових, Пізнавальна здатна подбати і про спостереження, і про безпеку, і про…

— Охоронна висловлює протест, — голос повної жінки зберігав байдужість, проте очі блиснули так, що бородань у кріслі нервово моргнув. — Це гра з вогнем! Відомі всім нам сили не втратять нагоди… А всяка інформація, що якимось чином од нас витече, рано чи пізно потрапить до них.

— Факти? — скривджено повторив чоловік з трикутним обличчям, звертаючись чомусь до пилочки для нігтів. — Факти, докази, що підтверджують наявність витоку? Чи буде, як того разу?

Смаглявий нарешті відірвав свої зелені очі від барвистих поєднань на екрані. Ледь усміхнувся; подивився собі на руку, потім на повну жінку з очима, як сталевий гак.

— Порушення людських прав… суб’єкта, — він загнув одного пальця на своїй смаглявій руці. — Спричинення травм, не сумісних з психічним здоров’ям… — другий палець. — Репресивні заходи, що суперечать кодексові Триглава… що ще новенького може запропонувати нам Охоронна?

— Вам не слід говорити в такому тоні, Тодіне, — знехотя огризнулася жінка. — Ви чудово розумієте, що ваші дослідження теж не теє… Як ви, цікаво, збираєтесь працювати? Шлях до результату… до того результату, що вас цікавить…

— Який нас усіх цікавить, — холодно зауважив смаглявий.

Жінка вишкірилася, й цей вишкір страшнувато контрастував з м’якими рисами домогосподарки.

— Добрий Лікар використовував методи, що призводили до каліцтв, — ніби нічого й не сталося продовжував смаглявий. — Ми сподіваємося… знайти інший шлях.

Жінка гмикнула, всім своїм виглядом тавруючи співрозмовника за неправду.

— Одне можу сказати напевно, — на обличчі смаглявого не здригнувся жоден м’яз, — дві Глави навколо об’єкта не тупцюватимуть. Або Пізнавальна, або ми втрачаємо свій шанс.

Стало тихо. Чоловік з емблемою Робочої глави нарешті всівся в кріслі й полегшено відкинувся на спинку — немовби все, що буде далі, його не стосувалося.

— Тодіне, — повільно, ніби міркуючи, запитав бородань, — ви справді можете… одержати ТОЙ результат?

— Майже напевно, — пробурмотів зеленоокий, дивлячись на світний екран.

— Ви розумієте, що це означає?

— Розумію краще за вас! — глибокий голос смаглявого прозвучав несподівано різко. — Чудово розумію, що… але якщо ми сховаємо голову в пісок — ми програємо майже напевно! Метод Доброго Лікаря спливе рано чи пізно, а так ми могли б… грубо кажучи, знайти