Читати книгу - "Том 1"

ряди російських революціонерів, ніби занедбавши тим справу національного визволення України. Як показує Леся Українка, народовольці українського походження, виступаючи проти царизму, беручи участь у загальноросійській соціально-визвольній боротьбі, відстоювали інтереси і українського, і російського народів'.

Картаючи тих, хто намагався ревізувати марксизм, звернути на націоналістичні манівці, поетеса радила прийняти програму революційної соціал-демократії й «працювати в дусі соціал-демо-кратичної партії цілого світу» 9.

Відомо, що В. І. Ленін вважав журнал «Дзвін» органом «націоналістичних міщан, які розколюють пролетаріат» та поширюють безбожну плутанину в національному питанні10. Леся Українка, збагнувши антинародну сутність цього ренегатського органу, осуджуючи його керівників (Юркевича, Донцова, Винниченка, Леви-цького), відмежувалася від причетності до цібї трибуни українського націоналізму, зокрема вимагала, щоб було знято її «імення

з списку постійних співробітників «Дзвону» (див. лист Лесі Українки до матері 14 лютого 1913 p.).

Хапаючись за нечіткі формулювання в окремих творах поетеси, смакуючи ідейно-художні слабкі місця в її творчості, українські буржуазні націоналісти намагалися і намагаються залучити Лесю Українку до свого табору. Зокрема ці фальсифікатори підносять на щит драму «Бояриня», в якій поетеса устами Оксани та інших персонажів чітко не відмежовувала по суті російський царизм від російського народу, гіпертрофувала національні почуття. Відомо, що Леся Українка вважала цей твір своєю творчою невдачею, про що й зазначала в листах до А. Кримського (24.V 1912 р.) та до матері (28.ХІІ 1912 p.). Показово, що вона не опублікувала цей твір. Лише після її смерті драму «Бояриня» було надруковано в журналі «Рідний край».

Аналізуючи творчість Лесі Українки, ми бачимо, як поетеса все рішучіше відкидала будь-які тенденції до національного відчуження, обмеженості та відрубності. Інтернаціоналістські погляди Лесі Українки наближали її до концепції робітничого класу в національному питанні.

В додатку до згаданого перекладу брошури Ш. Дікштейна «Хто з чого жие» Леся Українка писала: «Свідомі свого стану робітники не повинні вважати на те, хто з них до якої віри чи народу належить.., а повинні триматися спільно, одностайно, бо у всіх у них один ворог — стан багачів, капіталістів, що користае з робітницької праці. Тим-то повинні бути для кожного робітника святими сі слова: робітники з усіх країн, єднайтесь! Бо тільки тоді робітницька воля стане міцно, коли вона по всіх краях буде однакова, коли ніхто не могтиме прийти збоку і зруйнувати її».

Заслугою передових письменників кінця XIX — початку XX ст., зокрема Лесі Українки, було те, що вони, йдучи під значним впливом ідей наукового соціалізму, все послідовніше ставили завдання національно-визвольної боротьби в залежність від соціальної боротьби робітничого класу. Вони виступали проти буржуазних націоналістів різних мастей, за братерське єднання трудящих усіх націй. Вони засуджували брехливі космополітичні вигадки про те, що «світло культури» начебто йшло на Україну з буржуазного Заходу, підкреслювали животворний зв’язок культури українського і російського народів.

Передові українські письменники розуміли, що єдність з російським народом і кращими представниками його культури означала для вітчизняної культури, зокрема для літератури, ствердження концепції реалізму і народності, переконаність в тому, що саме літературі, художньому слову належить благородна роль у справі духовного взавмопізнання і творчого співробітництва народів.

Леся Українка була переконана, що тільки на шляхах інтернаціоналізму, дружби і співробітництва народів розквітав і збагачується все краще, що в у вітчизняній демократичній культурі. «Обрії людства,— говорить Олесь Гончар,— для Лесі Українки були широко відкриті, почуття поваги до людей усіх рас і націй було для неї визначальним, в ньому її поезія черпала для себе наснагу, багатющу образність, той пристрасний інтернаціоналізм, завдяки якому, творчість української поетеси вийшла на найвищі кряжі світової гуманістичної культури» *.

*

Величезне значення для ідейно-художнього розвитку передової української літератури переджовтневого періоду мало вчення

В. І. Леніна про партійність літератури і мистецтва, зокрема його відома праця «Партійна організація і партійна література» (1905). Ленінські настанови були новим словом і в естетичній теорії: вони збагачували передових діячів літератури, мистецтва найглибшим розумінням суспільно-перетворюючої ролі літератури, надавали якісно нового змісту самим принципам народності літератури. Це окрилювало і надихало митців на нові творчі звершення, на боротьбу проти декадентщини і занепадництва в літературі.

Невичерпним джерелом прекрасною стає в творчості Лесі Українки боротьба трудящих під керівництвом пролетаріату за нове, соціалістичне життя, єднання народів у боротьбі за це життя.

Леся Українка привітала революцію 1905 року рядом полум’яних поезій («Мріє, не зрадь!», «Пісні про волю» та ін.). Поетеса закликав створити

Пісню нову, щоб сіяла, як промінь,

Щоб гомоніла й буяла, як пломінь,

Так, щоб червона ясна корогва

З піснею вкупі творила дива!

(«Пісні про волюї), І, 1905)

Образом-спмволом цих поезій в червовий прапор, що майорить над лавами повсталого народу («Ось вони йдуть...»). Поетеса ва-кликає творити нові піені-ааклики, сповнені вогню і пристрасті:

Де зброя, громадо?

Де військо в рядах?

Чиєю ж се крів’ю

Политий нам шлях?

<«Пісні про волю», 11, 1905)

Алегорична драма «Осіння казка» була безпосереднім відгуком на революційну боротьбу 1905 року. Образом Будівничого в цьому творі поетеса наголошує не руїнницьку «місію» пролетаріату, як це твердили вороги, а покликання будувати нове життя. Мистецтво, література повинна служити робітничому класові в його всенародній боротьбі й творенні.

Життєдайні громи російської революції 1905 року гартували творчий дар Лесі Українки; вони розкрили в її поезії нові, високі громадянські якості. Доречно згадати тут афоризм Карла Маркса: «Еолові арфи ввучать тоді, коли по їх струнах вдаряє буря» Вітаючи революцію й повсталий народ, поетеса писала: «Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною». У листі до О. Кобилян-ської 26 лютого 1906 р. Леся Українка вказувала на величезне значення подій 1905 р. для духовного змужніння народу; цей рік, писала вона, «зміряв силу духу мого, я знаю тепер, що я можу і чого не можу...». Нагадаємо, що первісний варіант першої строфи вірша Лесі Українки «Ось вони йдуть...» починався рядками:

Вони йдуть. Червоний прапор має,

Мов поломіяь. Мов військо наступав,

Великі лави. Йдуть ряди тісні..

Ряд віршів Лесі Українки входили в текст революційних більшовицьких прокламацій. Так, епіграфом до однієї з листівок, поширюваних київською, катеринославською, одеською організаціями РСДРП, було взято слова з поезії Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця...»:

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

В роки реакції Леся Українка всією своєю творчістю бореться проти занепадництва і ренегатства. Вона переконана, що боротьба проти царизму, .проти буржуазно-капіталістичного ладу буде продовжуватися, і закликає згуртовувати сили для нових боїв:

' Хто волі ще