Читати книгу - "Том 4"

Поліксена

Та що ж, сестричко, видима смерть страшна.

А для рятунку не варто жалувать, хоч і сестри?

Поліксена

Але ж тобі там буде добре, люба, царицею у Лідії багатій, її ж недарма золотою звуть.

Кассандра

На золото Кассандра не жадібна,

і з неї досить однії обручки.

(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці.)

Поліксена (пестить її)

Сестриченько, я знаю, як се тяжко забути милого, та нащо ж мертвим щось інше, крім волосся, сліз і жертви? Долонові ти справиш гекатомбу, як богові, бо Лідія багатша від Трої, там царицею ти будеш.

Кассандра

За нелюбом?

Поліксена

Та що робити, сестро?

Чи то ж багато є таких, що йдуть по волі й по любові? Се вже доля така жіноча слухати не серця, а волі рідних — добре ще, як рідних, а то ж не раз і переможець гордий примусить бранку за дружину стати.

Он Деїфобова Антея йшла за нього по неволі, а протее тепер вона йому дружина вірна

і дітям ніжна мати.

Кассандра

Поліксено, а якби знов посватали тебе після Пеліда за якого-небудь?

Поліксена

Та що ж... я знаю, другого не буде такого, як Пелід, але ж мені довіку дівувати не годиться,

і я пішла б, якби хто був до пари, як не дружину, то діток любила б, як не кохання, то хоч господарність, покірливість і вірність принесла б дружині в посаг.

Кассандра

А якби не мала нічого, крім ненависті й прокльонів, то що б ти принесла своїй «дружині»?

Поліксена

Яка ти знов страшна, як се говориш! Кассандро, признавайся, значить, правда, що ти його кляла і віщувала йому й лідійцям згубу?

Кассапдра

Відки знаєш?

Поліксена (трошки збентежена)

Мої рабині під вікном були, сушили вовну, чули ненароком розмову вашу. І не знаю, як твої слова передались лідійцям.

Ти чула гомін? То гукало військо лідійське: «Царю, ми не йдем на згубу, Кассандра закляла! Ми йдем додому!

Хай гине Троя, як їй те судилось!»

І вже три лави подались додому.

Кассандра

(мимохіть)

Хвала богам!

Поліксена Кассандро! безсоромна!

Але ж вони б загинули всі марне, бо се ж їх смерть — заручини мої!

Поліксена То нащо ж ти дала цареві слово?

Кассандра Не обертай меча в гарячій рані!

Се нечесть, Поліксено, тяжкий сором на голові моїй, отеє слово.

Се примус і ненависть промовляли ганебне слово, а не я. Ой сестро!

Я так його ненавиділа палко, його і все його безглузде військо, оту юрбу рабів! Я радо, щиро промовила — їм на погибель — «згода»!

Поліксена * Страшна, незрозуміла ти, Кассандро!

Андромаха

(увіходить)

Хвала богам! Пішли-таки лідійці! Пішли на бій. Цар Ономай сказав:

«Я маю слово згоди від Кассандри». Гелен запевнив, що по птаству бачив щасливий знак на шлюб і перемогу, а Деїфоб сказав, що то неправда, немовби ти кляла царя й лідійців.

І заспокоїлись вони, й пішли.

Кассандра Гелен казав, що він по птаству бачив щасливий знак на шлюб і перемогу? Неправду він сказав!

Андромаха

Та що, Кассандро, доволі з нас уже твоєї правди, зловісної, згубливої, так дай же нам хоч неправдою пожить в надії.

Ох, я вже втомлена від тої правди!

Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро! Дай вірити хоч день, що мій синочок, Астіанакс єдиний, буде жити, що не загине він од рук ворожих

і буде сильний, владний, богорівний, як був його отець, мій любий Гектор! Ох, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!

Кассандра

Для сну, для мрії ти згубить готова усе те військо? Сором, Андромахо!

Андромаха

Не сором, ні, і кожна мати скаже, що се не сором. Що мені чужинці?

Чого я маю жалувати їх?

А може ж, то і правда, що врятують вони нам Трою? Може ж, то і правда?

Кассандра

Та тільки «може»!

Андромаха

Досить і того.

Надія є, Кассандро, є надія!

Кассандра Прошу тебе, сестрице Поліксено, пошли свою рабиню по Гелена.

Поліксепа

Гаразд.

(Виходить.)

Андромаха Нащо тобі Гелен?

Кассандра

Я хочу

його спитати. Я собі не вірю.

Вже бачиш, довершилась божа кара: не тільки інші, а й сама Кассандра зневірилась в Кассандрі. Я не знаю, чи все те правда, що тепер я бачу.

Андромаха

А що ж ти бачиш?

Кассандра

Годі, Андромахо, мене питати, щоб потім клясти.

На голові моїй вже й так прокльони тяжать, немов залізпа діадема, сплелися над чолом слова вразливі, немов гадюки над чолом Медузи, шиплять вороже, труять, глушать розум... Іди, збери своїх рабинь, звели їм кітари й флейти взяти і музику збратати з ніжним співом, може, сон

і мрію золоту вони накличуть тобі на очі, втомлені від сліз.

Є в тебе фінікіянка рабиня, ота, що вміє змії замовляти, вона приспить в тобі змію тривоги,

і ти заснеш, і в сні тому не буде нічого злого, ні війни, ні смерті, ні страху, ні Кассандри.

Андромаха

Не глузуй.

Я вірю, що таки лідійці прийдуть з царем і з перемогою. Прощай!

(Виходить.)

VI

Той самий Кассандрин покій. Кассандра і Гелен.

Кассандра

Так ти скажи мені по правді, брате, яку ти провість по пташках побачив? (Дивиться йому в вічі, Гелен їх спускає додолу.)

Гелен

Так що там! Ми обоє віщуни

і добре знаєм, що пташки, й утрібки,

і кров, і дим від жертви — все то тільки покраси й покривало голій правді, про людське око. Адже тая правда — цнотлива дуже і поважна жінка,

і сором їй ходити без одежі.

(Сміється.)

Кассандра

Але й сама я жінка, отже правду я можу бачити й невбрану.

Гелен

Сестро,

скажи мені, хто бачив голу правду?

Кассандра Я бачила її аж надто часто!

Гелен

Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила?

Кассандра

Гелене,

торкнувся ти до виразки палкої, але стерплю одважно, хочу щиро порадитись тебе,— ти наймудріший з усіх братів, гнучкий і тонкий розум у тебе, як вогонь.

Гелен

Або як вуж?

Фрігійський розум, сестро! Ми, троянці, за довгий час облоги вже навчились звиватися вужами. Що робити?

Коли б ти бачила, як Деїфоб

звивавсь перед лідійцем, ти б сказала,

njo й другий брат гнучкий-тонкий зробився.

Кассандра

Не говори про гнучкість плаза, для мене то не мудрість, а гидота.

Скажи мені по щирості, як брат сестрі коханій: чи ти справді думав —

чи по пташках, чи просто, все одно,— що в сих заручинах рятунок Трої

і