Читати книгу - "Том 11"

знов трапився напад, останні три дні хоч маюся добре, та вже не дуже вірю собі. Нема нічого страшного в моїх нападах, але все-таки і неприємно се* і скучно. Я думаю, що в сьому винна трохи і погода, що останні два-три тижні зовсім капосна стала: що роз’ясниться, то знов дощ і «гадость».

Поговорю і я трохи на лікарські теми. Не знаю, як мені відноситись до ради п. Дер[ижанова] р.е їхати звідси в Київ, а просто кудись чи в Гадяч, чи деінде. І досадно мені не бути зовсім у Києві і навіть якось немов малодушно виходить, а разом з тим правда, що Київ, надто весною, якось натруджує нерви людині. Що сказати про зоставання тут до іюня, та ще й з гідропатією? Дорого се буде, я думаю, дуже, та й давно вже я дома не була... Знов же досадно вертатись, не зовсім поправившись, т[о] с[сть] не настільки, наскільки можливо. Я думаю, що коли б на твоєму хуторі (прийшла коза до воза! — скажеш ти) я могла б зробити собі сама «водолечебницу» і «санаторію», то могла б я і в початку мая звідси рушити, До мая, мусить бути, над Пслом ще холодно і, може, щодо лихорадки небезпечно. В Колодяжне їхаті; просто з Криму я боюся, бо там мені завжди був страх від малярійного бацила. Нарешті скажу, що я не панька-лась би з своїми нервами так, коли б не зважила (і ти иї зо мною згодилась!), що сього року треба зробить операцію. Отже, для операції треба сили відпору не менш, ніж для вприскуваннів, може й більше. Коли йти на війну, то треба узброїтись. Ти бачила і знаєш добре, який вил і розміри мають оці мої нервові напади, і, певне, згодишся з п. Дериж[ановим], що з ними слід боротись. Тільки все-таки я ніколи не ставила себе ні центром світу, ні центром нашої сім’ї, а через те прошу обсуждать програму мого лічення, беручи на увагу загальний бюджет і загальні потреби та порядок ждття нашої родини. Не при-носячи сама жертв, я не хочу приймать їх від інших. Програму ж моїх ліків, певне, напише п. Дерижаної), і йому, я думаю, можна в сьому вірити більше, ніж навіть якому «светилу», бо «светило» може мене бачит.5 тільки під час «візиту», а п. Дер[ижанов] бачить мене ра з у раз і в здоровому і в слабому стані, до того ж він дивиться за мною дуже уважно, чого звичайне «светилз» не роблять. Коли він чує, що зо мною негаразд, то кидає печене і варене і йде мене рятувати, а від «світила ) сього не дочекаєшся... Смущає мене тільки те, що якось се виходить лічення gratis !, але не знаю, чи не образиться мій господар, коли я надумаюсь йому платить. Може б, ти спитала у Антоновички (она усё знает!), як тут у Ялті звичайно платять лікарям, коли живуть у них на квартирі і в них же керуються? Тут у мене таких знайомих нема, щоб се знали.

Однак годі, а то як розпишусь... Рада я дуже, що Ук-сусок одужав! Оце тільки що прийшов твій коротенький лист. Коли папи вже нема в Києві, то перешли йому мого листа і листа п. Дерижанова.

Цілую тебе дуже міцно!

Твоя Леся

11. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

23 березня 1898 р. Ялта Villa Ipingenia.

Люба мамочко!

, Послала я тобі вчора листа, а сьогодні знов пишу. П[ан] Дерижанов чогось-то не рішився писать тобі сам, що, може, тобі се здасться чудно або, може, навіть налякає, і просить мене передать тобі «своїми словами» те, що він збирався писать.

1°. Він уважає, що досі занадто багато звертали лікарі увагу на мою ногу і занадто мало, до крайності мало, на мої нерви.

2°. Нерви мої конечне треба корувать, поки не пізно, бо істерія, як відомо, може приймати і гірші форми, коли її запустити.

3°. Операцію при такому стані нервів дуже трудно вдатно зробити, т[о] є[сть] вона може страх як розхитати організм.

4°. Найперші ліки при істерії — се гідропатія. Воду, звичайно, кожний має дома, але, не випробувавши під наглядом спеціаліста, яка іменно форма водяної курації підходить до певного слабого, рисковано починати її при домашніх обставинах. Отож рада така, щоб ходити тут в «водолечебницу» місяць-півтора або й два (коли треба буде): скоріш, що всього місяць, а потім завести дома те, що треба буде, та й їхати додому. Але позаяк гідропатія річ досить дорога,— тут в лічебниці беруть р. ЗО на місяць,— то треба зважити, чи витримають фонди наші такий налог.

5Q. П[ан] Дери[жанов] вмовляє мене, «коли я хоч трохи вірю в його авторитет», не повертатись в Київ до осені, бо географічні і громадські умови Києва мусять, на його думку, вибити мене ще гірше з рівноваги.

6°. Мені потрібний «санаторський» режим, а його чомусь дуже трудно запровадити дома, а часом і зовсім неможливо, бо се все-таки зв’язано з певним насильством над привичним життям родини. Коли ж мені може бути забезпечений дома водяний прилад, регулярність в їді і нагляд (як бачиш, і тут не вірять в мою основатель-ііость!), то я не маю потреби зоставатись тут на літо, а можу їхати хоч і в Полтавщину, як тільки там стане тепло і можна буде врядити літне пристановище.

Се все п. Дерижанов просить тебе прочитати, зважити і відповісти, що ти про се думаєш, в такій формі, щоб і він міг прочитати, аби потім,— знаючи наші фінансові обставини, час, який я можу провести тут, і перспективи на літо (де і як іменно я житиму),— проводити так чи інакше моє лічення, що потребує, на його думку, ще енергічніших, ніж досі, способів. Я думаю, що краще буде, коли ти напишеш просто йому.

Дещо на сю тему я вже раніш писала, але так, для обстоятельности, нехай вже будуть і повторення.

Здоров’я моє то ліпше, то знов поганенько. Вчора ввечері знов був напад, здається, найближча причина та, що я вимила ранком голову, а потім не досить багато лежала, отже, втомилась (sic!1). Дивно мені, що се не одбивається на нозі, принаймі вона не болить, спасибі їй. Правда, я тепер сливе не виходжу з двора (балкон добре служить!), то нога має добрий спокій. На урок не хожу і не ходитиму.

Тепер, слава богу, можна звернутись до інших