Читати книгу - "Відлуння золотого віку"

окремими перлинами, що дійшли до наших днів, ми бачимо, що таки були), то бракувало широкого культурного середовища, де те ориґінальне цінилося б; недарма ж Боецій нарікав: «нема для кого писати»). І якщо сама творчість без такого середовища ще можлива, то у неї мало шансів, щоб її оцінили, зберегли і передали наступним поколінням. Ті, які зберігали, мабуть, віддавали перевагу тому, що «відповідало всім вимогам», ніж чомусь новому і незвичному. Тому саме школі великою мірою завдячуємо тим, що «золота» традиція перетривала всі «темні» часи і таки дочекалася «світліших», але й на школі, мабуть, лежить відповідальність за те, що з пізньолатинської поезії до нас дійшло мало справді ориґінальних речей. Поезія, що не мала політичного значення і шкільного застосування, просто не збереглась до наших днів.

Певною мірою це стосується усієї пізньої поезії, але найпоказовішою у плані того, що зберігала чи продукувала школа, є саме «Латинська антологія».

Проте серед загалом одноманітних епіграм у «Латинській антології» трапляються і справжні поетичні шедеври — такі, як «Прихід весни» Пентадія, «Потічок» Тіберіана, «Про народження троянд» чи знамените «Нічне свято Венери» невідомого автора. Переважно у такій поезії бачимо яскраву, живу і настроєву картину природи, з акцентом на деталі, на чуттєвості образів.

У нашій книзі поезія з «Латинської антології» займає досить велику частину і виділена в окремий розділ. Більшість її творів або анонімні, або, якщо рукопис і зберіг ім’я автора, то переважно нічого, крім імені, ми про нього не знаємо. По-різному датують і конкретні поезії: деякі були написані у період вандальського панування у Карфагені, а котрісь, очевидно, і раніше. Епіграми, приписані Сенеці і Петронію, як уже було зазначено, винесені у «пролог» книги — як поезія «срібного віку», — хоч походять вони саме з «Латинської антології», і, окрім деяких автентичних, належать до пізньолатинської доби.

Серед поезії «Латинської антології» є окремі вірші (зі слідами групування за тематичним принципом), а є і цілі збірки чи цикли. Такі речі ми знов-таки винесли окремо. Серед них цикл «зміїних віршів» і досить цікава та характерна для епохи (з її акцентом на поетиці буденної речі і деталі) книга «Загадок Симфосія», автор якої у своєму вступі «скромно» вибачається перед читачем за простоту своїх творів. Насправді ж бачимо, що його загадки доволі часто — витончені образи речей. Тут і дотеп, і гумор, і сатира, і навіть легкий смуток. Сюди ж долучено також два анонімні зразки моралізаторського жанру, які не походять з «Латинської антології», але цілком відповідають її «шкільному» духу. Це так звані «Дистихи Катона» (очевидно, III ст.) і «Вислови семи мудреців», які давніше приписувались Авсонієві.

Усі тексти, про які йшлося досі, відомі нам за середньовічними рукописними копіями, зробленими зі згодом втрачених давніших ориґіналів. Але, окрім рукописних джерел, маємо ще одне специфічне джерело латинської поезії — давні написи. Його специфіка полягає, окрім іншого, і в тому, що це джерело текстів, як правило, синхронне з їх написанням: у той час, коли мало які античні папіруси дійшли до наших днів (найдавніший папірус з латинським поетичним текстом — фраґментом елегії Ґалла — датують І ст. до н. е.), камінь, що був безпосереднім свідком епохи, зберігся краще.

Отже, закінчується наша антологія розділом «Епіграфічна поезія», у якому зроблено добірку деяких поезій, збережених на давніх могильних плитах чи на руїнах античних споруд. Зокрема, багато таких написів «законсервувало» для нас виверження Везувію, що 79 р. зруйнувало три античні міста — Помпеї, Геркуланум і Стабії.

Поезія цього розділу — не лише пізньоантична. Щось є з класичної епохи, щось із пізньої. Але, незалежно від часу створення, вона має щось спільне з іншими текстами нашої книги, особливо з «Латинською антологією». Все це — свого роду літературна периферія і відлуння класичного Риму. Якщо у «Латинській антології» — відгомін через віки й у специфічному шкільному середовищі, то епіграфіка показує, як літературна культура відлунювала у «ширших масах». У настінних графіті бачимо, яку епіграмку міг адресувати своїй коханій римський ловелас, а на могильних плитах — які епітафії складали професійні версифікатори на замовлення найрізноманітніших людей в різних частинах імперії.

Звичайно, не треба мати ілюзій щодо ориґінальності цих творів. Ловеласи переробляли або й дослівно цитували улюблених поетів, а автори епітафій послуговувалися своїм професійним набором давно вироблених формул, відомих часто ще від греків, і здебільшого просто адаптували їх до потрібного випадку. Так ці формули, мандруючи з могили на могилу, дійшли і до нової Європи: впізнаємо їх навіть у латинських епітафіях львівських храмів. Але від цього ця поезія не втрачає для нас свого шарму. Чимало є тут речей, які вражають нас своєю глибиною, силою і бездоганною формою вислову. Коли читаємо такий твір, питання ориґінальності відступає на другий план. Тим більше — коли сам ориґінал чи зразок нам невідомий.

Тут напрошується паралель зі знаменитими «помпейськими фресками», використаними в оформленні нашої антології. Так само розуміємо, що мало серед тих фресок речей ориґінальних, що більшість з них — це роботи хороших майстрів, які на прохання своїх багатих замовників вміло (або й не дуже) комбінували і копіювали відомі шедеври знаменитих античних художників. Тих шедеврів час нам не зберіг. Тому ми насолоджуємося цими неповторними для нас творіннями провінційних художників-ремісників: адже саме вони відкривають нам несподівано живу і повноколірну античність.

* * *

Пропонована антологія не претендує на повноту. Не всі імена (навіть з найвідоміших) тут представлені, не всі поети, що тут є, показані достатньо репрезентативно. Повнота і репрезентативність — справа майбутніх видань. Наразі ж добіркою перекладів важливо було накреслити загальну панораму і передати «дух» останніх століть поетичного Риму. Перекладач добирав насамперед те, що вважав найкращим і, водночас, найближчим та найзрозумілішим сучасному читачеві. А майбутнім інтерпретаторам, хотілось би сподіватися, ця антологія стане своєрідним орієнтиром для заповнення прогалин, і колись ми ще побачимо окремі томи Авсонія, Клавдіана, Немесіана, «малих» і безіменних поетів чи повні переклади інших пізніх авторів українською мовою.

Маркіян Домбровський

СРІБНІЙ ВІК

Сенека[13]

Про час

[R 232][14]

Все перемелює час, на все він нагострює зуба[15],

   Зрушує все із основ[16], довго тривать не дає:

Ріки міліють; де грали моря — лежать суходоли,

   Нижчають постаті гір, падають горді верхи.

Що ж я усе про дрібне? Пречудове неба склепіння —

   Прийде пора, і за мить — запломеніє в огні[17].

Все йде смерті до рук. А смерть — то