Читати книгу - "Гра в королеву"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І мазурку також…
— Не зрозуміла… Що значить — також?
— Те, що і на решту танців Тарасика заанґажувала я!
— Марусю, буде драка, — пригрозила пальчиком Оленка.
— Ну, то я готова. Починай…
— Пропоную влаштувати це на вечірці, — втрутився Тарас. — Тоді й глядачів буде більше.
— Що ж — приймаю, — погодилася Маруся.
Маруся розуміла, що химера Едуарда народилася не від снігу. Не бажаючи того сама, спровокувала на такий неадекват. Власне, нічого такого вона й не робила. Просто захотілось якийсь час розслабитися й набрати хорошого настрою на вечір. А воно, як мовиться: хотіла краще, а вийшло як завжди. Та, зрештою, не буде ж вона копатися в собі й шукати нових провин, коли всі п’ють шампанське, сиплють жартами, як зима снігом, і скоро взагалі ходитимуть на вухах. Он уже Оленка виголошує фривольний тост.
— Кохання — це процес. Любов — почуття. Секс — це процес плюс почуття. Власне, панове-колеґи, рано чи пізно цей порив, цунамі, незважаючи ні на які принципи і табу, колись та зірве наші загорожі…
— Кохаймося! Бо китайці наступають! — підняв бокал Тарас.
Колективу сподобався тост, і всі, сміючись, кинулися стукатися. Бокали озвалися дзвоном. Шампанське заграло, загойдалось і почало плавно переливатися в іншу посудину — людську. Маруся пригублювала, а потім, не відриваючись, вихилила весь бокал шампанського, наче якого узвару. Вона не в захопленні була від цього напою, віддавала перевагу доброму вину, але сьогодні їй захотілося саме цієї колючої іскристої рідини, щоб аж сльози з очей.
Сльози розмили чіткість святкової картинки, й жінка, наче через якесь скельце, розглядала залу, що вирувала танцями, виблискувала дощиком і електричними гірляндами. Нарешті роздивилась Оленчине декольте й задоволено всміхнулася, відчувши свою перевагу. Ну, принаймні, Марусі так здалося. Не стане ж вона в цьому сумніватися…
Колеги спрямували погляди в бік дверей. З виразу облич здогадалася, що нарешті прибула керівниця. Та запізнювалась і веліла починати свято без неї. І колектив почав так гарно, що невдовзі забув: не всі гості за столом. Тож, коли у розкішній норковій шубі зайшла до зали їхня Маргарита, всі зреагували по-різному: хто дививсь із здивуванням (бо такою красивою її ще не бачили), хто — із заздрістю (бо не кожна може собі дозволити таку пухнасту розкіш), а кому було по барабану (бо шампанське зіграло свою роль). Маруся не знала, як вона дивиться на Маргариту. Про її вроду мала власну думку, шубі не заздрила — своя не гірша. А ось шампанського таки добряче хильнула, бо губи м’якли, очі лінькувато кліпали. Але зір був чітким.
Вона спостерігала, як чоловіча частина їхнього колективу стрімко кинулася роздягати Маргариту. Першим (як і всюди) добіг Павлусь. Його в колективі недолюблюють через зайву улесливість перед керівництвом. Але він це не вважає ґанджем. Бо впевнений — те, що допомагає триматися на плаву в будь-яку погоду, радше, талант. І завдяки такому талантові він, Павло, має непогані дивіденди від життя. Чим не просто тішиться, а й хизується.
Маргарита залишилася в блакитному блискучому костюмчикові, що вдало приховав її далеко не ідеальну фіґуру і підкреслив синяву великих, трішки розкосих очей. Жінка спостережлива, вона зауважила здивовані жіночі й захоплені чоловічі погляди, чим була задоволена.
Її несподівано грайливий настрій зіграв на руку колективу, бо всім хотілося просто розслабитися. Знаючи непростий норов керівниці, напади гніву чи незадоволення, — можна було очікувати й зіпсованої вечірки. Але сьогодні передбачалося справді свято. О, вона вміла веселитися, якщо того хотіла! А з її вигляду Маруся зробила висновок — хотіла-таки. І, зрозуміло ж, деякі її рідні колеґи сьогодні вилізуть зі шкури, аби забезпечити шефині задоволення.
Маргарита артистично підняла келих, оглянула колектив і чомусь на довше, ніж годилося б, зупинилася на Марусиному декольте. Повільно підняла погляд до її очей, і якісь несподівані вогники сяйнули в зіницях. Маруся аж розгубилася.
Пригадала не таку давню історію. Літнього надвечір’я поверталася з роботи. Уже виходячи з метро, по той бік турнікету помітила жінку, яка пильно дивилася на неї і мило всміхалася. Маруся подумала, що її з кимсь переплутали. Йшла назустріч незнайомці, а та не переставала кокетливо посміхатися. Маруся, невідомо чому, сказала: «Це не я!» На що та мило відповіла: «Как хочеш…» Повернулась і пішла. Вона пам’ятає, як тоді приголомшено стояла кілька хвилин, не могла зрушити з місця, а розгублена посмішка так і висіла на губах. Цю історію вона розповіла колегам, і вони й досі ту дивну фразу — «как хочеш» — використовують у різних варіаціях.
Маруся, пригадуючи цю історію, пропустила тост Маргарити. Щойно зауважила простягнутий до неї бокал керівниці. Келишки вдарили дзвінко, погляди зустрілися також. І знову ж ці дивні спалахи! Вона, мабуть, грається з нею… Бо ні про які її збочення ніхто ніколи не говорив. Маргарита любила чоловіків. І багато чоловіків, і багато любила… Це знають усі. Просто, напевне у кожної жінки настає момент якогось переосмислення. Тепер вона зайнята тільки роботою, кар’єрою і грошима. Останнім часом ніхто не бачив біля неї жодного чоловіка, крім ділових партнерів. Робота замінила їй решту життя. Вона готова в кабінеті ночувати й заразом тримати біля себе весь колектив. Який, до речі, не в захопленні від того.
Не хотілося б увесь вечір витрачати на розгадування плану керівниці. Невідомо, що та замислила. А, можливо, Маргариті, як і їй, просто хочеться розслабитись і забутися про усі свої посади, квартири, дачі й кабінетні ігри. Хоча, хто тісно зав’яз у тому хитромудрому сплетінні інтриґ, навряд чи захоче або зможе бодай на якийсь мент лишитися самим собою. Уже й забули, якими справжніми були. Роками не живуть власним життям, а грають самі себе. І треба підігравати, бо вони щирих почуттів уже не розуміють.
Маруся інший раз також затіває ігри. Але її надовго не вистачає. Швидко набридає будь-який образ. Тож, напевне, саме через це грає вона не у великому політичному театрі, а в маленькому аматорському колективі. Де, слава Богу, вона не найгірша актриса. А з Маргаритою вони грають одна перед одною з першої хвилини їхнього знайомства. Керівниця з нею в очі дуже чемна, грайлива і неоднозначна. А поза очі аж ніяк не щадить її жіночого самолюбства. Образливими фразами при колегах (особливо при чоловіках), чисто по-бабськи, час від часу відгукується про Марусю — її поведінку, манеру зодягатися. Маруся намагається не зважати на такі напади підкресленої зверхності. Бо це не та зверхниця, яка б могла дістати її аж до серця. Вона поблажливо сприймає перекази
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в королеву», після закриття браузера.