Читати книгу - "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
реліктовий, у кров стирати лікті —
повзти nach Osten, або просто нах…
у цій давно не азбучній війні,
де окликів надривні позивні
обламуються в мертвому ефірі,
морзянку серця не вловить мені
є простір, але часу – на нулі,
щоб всі крапки розставити над «ні»
суцільна терра коґніта розлуки —
їй всі на світі мапи замалі
а там, де починаються рядки,
там над письмом, від ніжності крихким,
сидиш таким самотнім чоловіком,
що й літери тікають з-під руки
* * *
тримаєш на прив’язі жінку, що каже мені «зателефонуйте пізніше»
безбарвним голосом каже, напевно, всоте
за кожним разом втомлено трубку вішає,
думає: скільки можна дзвонити, якась ідіотка…
я їй не вірю, передай, що я їй не вірю,
цій її впертій брехні,
цьому її голосу.
вистукую номер, стискаю мобільник, звірію —
коли ж вона врешті зіб’ється у свідченнях, втомиться
«зателефонуйте пізніше… пізніше… пі… пі…»
скажи їй, що часом буває запізно, що часом буває,
що абонент вибуває з гри, що свічок не варта,
і взагалі-то: жінка на прив’язі – кепська варта
для чоловіка, який себе поважає.
дай їй відпочити, відпусти її пораніше
хай піде собі на каву або до спа-салону,
подумай про інших, подумай врешті про інших —
поповни рахунок,
заряди батарею,
повернися в зону…
* * *
називала рибою, не просила нічого взамін
тільки знати, що я десь є на оцьому світі
білому, наче сіль тропічних морів,
що в’їдається в шкіру
і жодною рідиною її не витравиш звідти
казала, що буде писати, не питала адреси, а втім
завжди присилала поштівку з якогось незвичного міста,
де (на поштівці тобто) руїни старих стін
чи страви місцевої кухні та кілька слів:
що скоро повернеться, що вже видно світло
в кінці тунелю і що це, безумовно, не поїзд
називала рибою
писала, що дуже хоче торкнутись рукою
я не заперечував я чекав я навчився плавати
я вивчив напам’ять усі прибережні води
я перестав виходити на берег,
щоб її не проґавити,
та вона – не приходила
я забув, як це – розмовляти і як це – дихати,
врешті-решт я зробився рибою,
мовчазною і сильною
то якого такого милого
якого такого милого
вона повернулася
і з води мене вийняла?
* * *
є така форма людських стосунків – колишні коханці
минула ніжність часом находить як рецидиви хвороби:
болісне набрякання лімфовузлів пам’яті,
алергічний нежить дистанції,
фантомні болі у тілі, яке вже тобі не належить
тоді помагає дивитись на воду, яка колує
в піддоні душа, збиваючи піняве шумовиння
змиваючи верхній, відмерлий, шар епідерми
із задавненими рубцями дотиків і поцілунків
тоді згорнуті калачиком,
скоцюрблені волосини інтимності
на білій емалі піддону – як тріщини,
як шпарини, крізь які боїшся випасти в нікуди
До Сильвії Плат
о Сильвіє, наставив на мене сильце
на ситцевих полях у дрібненьку кратку
так, наставив на мене сильце,
на лляних полях з рубчиком
хоче мене впіймати
окільцювати, о Сильвіє, хоче
на бавовняних полях, м’яких як забуття,
позначити мене, внести мене у якийсь реєстр,
як відмираючий вид, Сильвіє
прив’язати мене за двійко-трійко дітей, як за ногу,
щоб я не могла ніколи покинути його, а тільки:
– мнути ці поля у кратку,
– зрошувати потом ці поля з рубчиком,
– знесилюватись і сивіти
на цих бавовняних полях, м’яких як забуття
о Сильвіє, чому жінка мусить платити за свободу
дорожче, ніж Америка?
* * *
час від часу я гірша від часу – я псую навіть те,
що йому не під силу:
розкладаю слова на запчастки, взагалі позбавляю їх слова,
розриваю зв’язки з близькими,
доводжу перше-ліпше
складносурядне чи складнопідрядне речення
до самозречення,
змішую грішне з праведним, просте – ускладнюю,
чиїсь окуляри рожеві розчавлюю думкою задньою,
підрізаю мріям крила,
наступаю на горло власній пісні (якщо вдасться)
словом: розбиваю серце собі та одному дебілу,
який свято вірить, що це – на щастя
* * *
з кількох розмитих кадрів випускного
касету перемотуєш навспак
на погляд свій, потуплений в підлогу
на серце, міцно стиснуте в кулак
на довгі нігті внутрішнього бунту,
які вростають в тіло і болять
і зріє у тобі, немов фурункул,
нікому не потрібна правда-мать
а як дозріє – різатимеш в вічі
батькам і всім по той бік барикад,
бо на полях поем педагогічних
і досі мертві з косами стоять
– як вижив ти у тих боях без правил,
де кожен сам за себе проти всіх?
– що робить з нами те, що не вбиває? —
питає син, прибившись до своїх
і ти з вершини батьківських нотацій
вичитуєш незгідному йому,
що все не так, що він не має рації,
гадаєш, бунт придушено, одначе
ти виграв бій, але програв війну
* * *
чуєш,
у ночвах ночі полощеться білий прапор цвіту,
що його вже готові викинути над цитаделлю дерева —
бо рідко хто може вистояти в цьому протистоянні,
не здавшись
у таку пору все, що тобі здається,
слід приймати на віру:
ті, що живуть у пам’яті, носять маленькі дзвіночки
як прокажені (прокажи їх – і вийдуть на світло)
навіть найменший рух ачи подих вітру
видає їх присутність,
бо не все підпорядковане розкладу
далеко не все в цьому світі
часом весна приходить зненацька,
коли її ще ніхто не чекає,
без бою займає сонні околиці,
окопується під цитаделлю
і ось вже перше дерево викидає білий прапор
здається, зацвітає,
чи тільки здається?
Дорогою на вокзал
1.
дорóгою на вокзал, дорогóю ціною
заплативши за все, бо все продається,
навіть любов (але ж ніжність, ніжність?!)
вона думає, що якщо дотягнути до кільцевої,
то потім знову трамвай привезе її на те саме місце
і доки вона їхатиме на цих скрипучих колесах,
ковзаючи думками по обставинах місця і дії,
все зійде на круги своя, вляжеться, утрясеться,
як цей трамвай, як ця жінка при вікні, немов при надії,
і він чекатиме на зупинці, не в силах вибрати напрям,
не знаючи, як повернутись туди, де вони пробýли
кілька років польоту, кілька місяців щастя,
кілька днів кризи і сварку, яка вже в минулому.
так вона думає, доки він повертається,
збирає увесь той мотлох, усі її скляночки-баночки,
коробки з-під її взуття в гардеробній,
слонів на щастя, свиней для грошей,
смердючі індійські палички:
бо кілька років висіння в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років», після закриття браузера.