read-books.club » Дитячі книги » Зоряний хлопчик 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний хлопчик"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряний хлопчик" автора Оскар Уайлд. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 38
Перейти на сторінку:
мало не почав побоюватися, що ти мене забув.

— Гансе, ти мене дивуєш, — сказав Мірошник, — дружба не забувається. Це найпрекрасніше в дружбі, проте боюся, ти не розумієшся на поезії життя. А який гарний вигляд, до речі, мають твої первоцвіти!

— Вони справді дуже гарні, — погодився Ганс, — просто щастя, що їх у мене так багато. Я збираюся віднести їх на базар і продати доньці Бургомістра, а на виручені кошти викупити свою грабарку.

— Викупити грабарку? Невже ти її продав? Це вельми нерозумний крок!

— Так, але справа в тому, що я не мав іншого виходу. Розумієш, узимку мені було дуже важко, навіть на хліб грошей не було. Тож спершу я продав срібні ґудзики від своєї парадної куртки, потім срібний ланцюжок, потім велику люльку, і нарешті я продав свою грабарку, якою возив землю. Але тепер я збираюся все викупити назад.

— Гансе, — мовив Мірошник, — я віддам тобі свою грабарку. Вона, щоправда, потребує ремонту: один бортик зовсім зламався, щось там зіпсувалося у маточинах коліс, та попри все це я тобі її віддам. Знаю, це дуже щедрий подарунок, і багато хто вважатиме мене напрочуд нерозсудливим, через те що я з нею розлучаюся, але я не такий, як усі. Я гадаю, що щедрість становить сутність дружби, та, крім того, в мене є нова грабарка. Так, можеш не сушити собі голови, я віддаю тобі свою грабарку.

— О, це справді дуже щедро, — сказав малий Ганс, і його миле кругле обличчя аж засвітилося від задоволення. — Я легко зможу її полагодити, бо маю гарну дерев’яну дошку в хаті.

— Дерев’яну дошку! — вигукнув Мірошник. — Та це ж саме те, що мені потрібно для покрівлі клуні. Там велика діра, і зерно намокне, якщо я не затулю її. Добре, що ти згадав про дошку. Дивовижно, як одна добра справа породжує іншу. Я віддав тобі грабарку, а ти тепер віддаси мені дошку. Звісна річ, грабарка набагато дорожча за дошку, але щира дружба вища за такі дрібниці. Прошу, давай її сюди, і я просто сьогодні ж візьмуся лагодити свою клуню.

— Гаразд, — гукнув малий Ганс, побіг до стодоли і витяг звідти дошку.

— Не така вже вона й велика, ця дошка, — зауважив Мірошник, побачивши її. — Боюся, коли я відремонтую покрівлю, нічого не залишиться на ремонт моєї грабарки… Впевнений, ти хочеш віддячити мені своїми квітами — ось тобі кошик, наповни його по самі вінця.

— По самі вінця? — у голосі малого Ганса забринів сум, бо кошик був величезний, і хлопець розумів, що коли наповнить його, не матиме з чим іти на базар, а йому так кортіло викупити свої срібні ґудзики.

— Ну знаєш, — образився Мірошник, — оскільки я віддав тобі свою грабарку, гадаю, я маю право попросити декілька квіточок. Можливо, я помиляюся, але я вважав, що в дружбі, щирій дружбі, немає місця для себелюбства й жадібності.

— Любий мій друже, мій найкращий друже, — закричав малий Ганс. — Забирай усі квіти з мого саду. Твоє гарне ставлення до мене дорожче за срібні ґудзики! — і він побіг рвати усі свої чудові первоцвіти і наповнив ними кошик Мірошника.

— Прощавай, малий Гансе, — сказав Мірошник і пішов угору пагорбом із дошкою на плечі та великим кошиком у руці.

— Прощавай, — відізвався малий Ганс і знову почав весело копати землю, бо дуже зрадів через обіцяну грабарку.

Наступного дня він підв’язував жимолость біля ґанку, коли почув голос Мірошника, який гукав до нього з дороги. Ганс зістрибнув із драбини, побіг через сад і визирнув понад парканом.

Там стояв Мірошник із великим лантухом борошна на плечі.

— Любий мій Гансику, — сказав Мірошник. — Чи не віднесеш ти цей мішок борошна на базар для мене?

— Вибач, будь ласка, — відповів Ганс, — але сьогодні я страшенно заклопотаний. Мені треба підв’язати усі оці лози, полити всі квіти і підрівняти всю траву.

— Ну знаєш, — образився Мірошник, — по-моєму, якщо врахувати, що я збираюся віддати тобі свою грабарку, дуже нечемно з твого боку мені відмовляти.

— Ой, не кажи так! — змолився малий Ганс. — Я б не хотів бути з тобою нечемним нізащо у світі. — І він побіг по свого капелюха й, аж згинаючись під важким лантухом, потягся на базар.

День був дуже спекотний, на дорозі стовпом стояла курява, і коли Ганс пройшов шість довгих миль, він так знесилився, що був змушений сісти перепочити. Проте за хвильку він мужньо поплентався далі і врешті-решт дістався базару. Вичекавши певний час, він продав мішок борошна за дуже гарну ціну і негайно повернувся додому, бо боявся, що коли затримається допізна, на нього дорогою нападуть розбійники.

«Це був дуже, дуже важкий день, — зітхнув Ганс, вкладаючись спати, — проте я радий, що не відмовив Мірошникові, бо він мій найкращий друг, та ще й збирається віддати мені свою грабарку».

Вдосвіта наступного дня Мірошник з’явився по гроші за своє борошно, а малий Ганс так намучився напередодні і ще лежав у ліжку.

— Нічого собі! — вигукнув Мірошник. — Ну ти й ледар! Враховуючи, що я збираюся віддати тобі свою грабарку, гадаю, ти міг би працювати й побільше. Неробство — великий гріх, і мені не подобається, коли хтось із моїх друзів байдикує або лінується. Ти не повинен ображатися на мої відверті слова. Мені б і на думку не спало їх вимовляти, якби я не був тобі другом. Яка користь від дружби, якщо ти не можеш сказати правду? Будь-хто може лестити, казати приємне і гарне, але щирий друг завжди говорить неприємне і не боїться завдати болю. Щирий, справжній друг розуміє, що так краще, бо знає, що приносить користь.

— Вибач, будь ласка, — сказав малий Ганс, протираючи очі та знімаючи нічний ковпак, — просто я так утомився вчора, що вирішив трошки полежати, послухати, як співають пташки. Знаєш, мені завжди краще працюється, коли я послухаю пташині співи.

— Все це дуже добре, — Мірошник поплескав малого Ганса по спині, — бо я хочу, щоб ти пішов зі мною до млина, як одягнешся, і полагодив мені покрівлю на клуні.

Бідоласі Гансу кортіло попоратись у своєму садку, бо він уже два дні не поливав квітів, але він боявся образити Мірошника, який був для нього таким гарним другом.

— Ти гадаєш, було б не по-дружньому з мого боку сказати, що я дуже заклопотаний? — спитав він несміливо й сором’язливо.

— Ну знаєш, — обурився Мірошник, — не думав я, що прошу у тебе забагато, а надто враховуючи, що я збираюся віддати тобі свою грабарку; але, звісно, якщо ти відмовишся, я піду і зроблю все

1 ... 7 8 9 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний хлопчик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний хлопчик"