Читати книгу - "Рушниці Авалона"

сутички з його хранителями відбувалися повсюдно. Утер довіряв мені і зробив своїм генералом, зовсім як Корвін. Поступово сутички переросли в бої, і ми програли кілька битв. Частина наших патрулів була захоплена в полон. Одного разу вночі на нас напала величезна орда нечисті. Ніколи ще не доводилося нам битися з таким великим військом. Утер, всупереч моїй раді, — адже він був старий і немічний, — вирішив взяти участь у битві і загинув. Країна позбулася свого короля. Я хотів, щоб трон посів Ланселот, мій помічник, людина смілива і благородна… Дивно… Я знавав в Авалоні одного Ланселота, як дві краплі води схожого на цього, але, коли ми зустрілися, він сказав, що бачить мене вперше… Дуже дивно. Як би там не було, Ланселот відмовився зайняти місце короля Утера, і тоді мене зробили правителем. Мені ненависне становище, в яке я потрапив, але у мене немає виходу. Ось уже три роки, як я стримую натиск Круга. Внутрішній голос твердить мені, що я повинен тікати звідси якомога далі. Зрештою, що я винен цим проклятим людцям? Яке мені діло, буде Круг розширюватися чи ні? Я можу переплисти море, оселитися в тихому, спокійному місці, куди Круг не дійде, поки я живий, і забути про всі ці жахи. Чорт забирай! Я не бажаю брати на себе відповідальність за долю світу! Не мені доведеться зробити це!

— Чому? — Запитав я, і голос мій пролунав незвично для мене самого.

Відповіді не було.

Він вибив люльку. Набив її. Запалив. Попихтів.

Мовчання затягнулося.

— Важко сказати, — задумливо мовив він через кілька хвилин. — Я б убив людину ударом ножа в спину за пару чобіт, щоб не відморозити собі ноги. Одного разу я так і зробив, так що знаю, про що говорю. Але зараз… Небезпека загрожує всім нам, і я єдиний, хто може з нею впоратися! Прокляття! В один прекрасний день всі ми загинемо! Але я не можу втекти! Я буду боротися, поки вистачить сил!

Тіло моє заніміло від холоду, але свіжий нічний вітерець прогнав сон, і думка працювала ясно.

— Хіба Ланс не може вас замінити?

— Звісно, може. Він прекрасний воїн. Але є й інша причина, по якій я повинен тут залишитися. Мені здається, що козел-перевертень, ким би він не був, трохи мене боїться. Він сказав, що я ніколи не вийду живим з Круа, а я залишився живий. Я тяжко хворів, але видужав. І він знає, що я борюся із хранителями та іншою нечистю. Ми виграли ту битву, в якій загинув Утер, і я зустрівся з перевертнем ще раз, правда в іншому вигляді. Він впізнав мене. І, може, завдяки тому, що я залишаюся, Круг не розширюється так швидко, як раніше.

— У якому обличчі?

Він був схожий на людину, але у нього були козлячі роги й маленькі червоні очі. Він сидів на рябому коні. Деякий час ми билися один з одним, але, на моє щастя, хвиля битви нас роз'єднала. Він здорово мене притиснув. Коли ми схрестили шпаги, я знову почув його голос, який я ніколи не забуду. Він сказав, що я дурень і що мені нічого навіть сподіватися на перемогу. Але на ранок поле битви залишилося за нами, і ми вбили безліч тварюк, а решту забралися назад в Круг. Вершник на рябому коні зник, і більше я ні разу його не бачив. З тих пір на нас не нападали великими силами, але якщо я зникну, інша армія тварюк — а вона існує, — кинеться з Круга на наші землі, знищуючи все на своєму шляху. Перевертень миттєво дізнається, що я поїхав, так само як він дізнався, що Ланс везе мені дані про розташування військ в Крузі. А тепер він напевно знає про вас і замислюється, хто ви такий? При вашій силі не можна не задуматися. Ні, я залишуся і буду битися до останнього. Це мій обов'язок. І не питайте чому. Я тільки сподіваюся, що коли прийде мій час, я зрозумію, звідки і навіщо з'явився цей Чорний Круг.

Раптово над моєю головою пролунав якийсь шум. Я швидко відхилив корпус убік, щоб уникнути сам не знаю якої небезпеки. Зайвий рух. Це було всього лише птах. Білий птах. Він опустився на моє ліве плече й завмер, видаючи тихі звуки. До ноги птиці була прив'язана записка. Я відв'язав її, прочитав, зім'яв у руці. Потім почав вивчати горизонти, невидимі моєму співрозмовнику.

— У чому справа, сер Корі? — Вигукнув Ганелон.

Записка, яку я послав сам собі, написана моєю рукою і принесена птахом моєї долі, могла потрапити тільки в те місце, де я повинен був залишитися надовго. Я ніколи не думав, що мені доведеться тут залишитися. Але я не міг сперечатися зі своєю долею.

— У чому справа? — Повторив Ганелон. — Що у вас в руці? Лист?

Я кивнув і простягнув йому записку. У мене просто не було виходу, адже Ганелон бачив, що я прочитав її.

У записці було сказано:

«Я йду».

І стояв мій підпис.

Ганелон запалив люльку і при її світлі прочитав написані мною дві стрічки.

— Він живий?! І прийде сюди?! — Вигукнув він.

— Мабуть, так.

— Дивно… — Пробурмотів він. — Не розумію.

— Схоже, він обіцяє вам допомогу, — сказав я, непомітно відпускаючи птицю, яка два рази скрикнула, зробила коло над вежею і зникла.

Ганелон похитав головою.

— І все ж таки не розумію.

— Навіщо дивитися дарованому коневі в зуби? — Запитав я. — Якщо він прийде, ви тільки виграєте.

— Вірно, — погодився він. — Може, йому вдасться знищити Круг.

— А може це жарт, причому жорстокий.

Він знову похитав головою.

— Навряд чи. Це не в його дусі. Цікаво, чого він хоче?

— Може, завтра все з'ясується, — сказав я. — Ранок вечора мудріший.

— Мені тільки й залишається, що лягти спати. — Ганелон придушив позіхання.

Ми встали, спустилися з кріпосної стіни і побажали один одному спокійної ночі. Я пішов до себе в кімнату, ліг у ліжко і заснув, ледь торкнувшись головою подушки.

2

Ранок. Ломить все тіло. Болять м'язи.

Хтось залишив у моїй кімнаті новий коричневий плащ. Слава богу, не чорний. Мені зовсім не хотілося, щоб Ганелон згадав колір моїх шат, коли я знайду колишню форму. З метою конспірації я не став також збривати бороду — він знав мене в куди менш волосатому вигляді. Розмовляючи з ним, я старанно змінював свій голос, і Грейсвандір запроторив далеко під ліжко.

Весь наступний тиждень я займався