Читати книгу - "Кагарлик"

6800

Нескінченно короткі фрагменти нескінченної історії все ще здатні привертати увагу широкої аудиторії, яка знаходить у них подібність до власного життя. “А в якій військовій частині ви служили?” — спитав я Григоренка. — “Чому ви думаєте, що я був військовим? Ви хочете, аби я пригадав щось про ту війну? Невже вам невідомо, що остання людина, яка могла переконливо брехати, ніби вона є ветераном бойових дій, померла раніше, ніж я народився? Не краще б було назвати мене дослідником, який втомився шукати правду та перетворив свої досліди на гру?” Давні морфони живилися від електрики, яку майор Григоренко видобував за допомогою велогенератора. Крутив педалі.

6900

Навряд чи хтось погодився би вважати їх навіть свідками. Худорлявий та змучений Григоренко викотив зі складу ящик із покійним сержантом Підвезяним. Він божився, що його підстрелили у запеклому бою за Шулявку, сіле не міг точно пригадати, коли саме це сталося. “Як ви гадаєте, — спитав нас Григоренко, обливаючися потом за ті нещасні 100 ват, — чи можна вірити людині, яка не пам’ятає навіть дату власної смерті?” Голос Підвезяного було чутно добре, але розібрати, що саме він каже, я не міг. “Чуєте, як він розмовляє українською мовою? — зауважив Григоренко. — А ми якою мовою розмовляємо?” Ми не розмовляємо мовою Підвезяного.

7000

Спілкування з померлим обмежували можливості техніки. “Ну, ви що — справді думаєте, що я здатен крутити педалі на 300 ват?” — дивувався майор Григоренко. За його словами, хоча говорив він через силу і піт заливав гарні очі нашого співрозмовника, брак потужності електричного струму призводив до значних викривлень у свідомості копій давно померлих людей. Через те розмова з ними нагадувала спробу сліпого поцілити в мішень у тирі, стріляючи навмання у напрямку освітленої лампами білої плями. Сержант Підвезяний розповідав, як він вбивав російських солдат, але це могло значити, що він не вбивав, а пив каву, і не з солдатами, а з дівчатами.

7100

Смерть — не перешкода для теплих стосунків, але часто температура їх буває не надто високою. “Встав сиводня рано, на вулице ишьо темно було, — сказав сержант Підвезяний. — Пива вчера закончилась, а магазин ишьо не аткрылся сиводня. Я включил и немнога пасматрел тилевизар. Патом я вышел в магазин и купыв там пива и цыгарок и ишьо погуляв немнога по вулице. Там я встретив Петра и мы немнога попиздели за жизнь. Петро вже полгода не працює”. Майор Григоренко був весь мокрий і весь червоний, а дихав, мов той загнаний кінь. Нам також було ніяково і соромно через жалюгідні результати його зусиль.

7200

Нарешті він зупинився. “Мабуть, вам мало що вдалося зрозуміти?” — із надією в голосі спитав Григоренко. Ні, змушені визнати, що все було вимовлено досить чітко, ми мало що втратили, але користь від почутого була явно сумнівною. Ми поцікавилися, чи можна ставити Підвезяному якісь запитання, і його відповіді нам здалися невтішними. Всі слововиверження покійного мали дещо автоматичний характер і стосувалися не безпосередньо часу перед загибеллю сержанта, який нас цікавив найбільше, а значно ранішого періоду. Ми змушені були із сумом констатувати, що досвід пана Підвезяного складався із вульгарних побутових випадків. Навряд чи навіть наживо він міг розповісти нам щось корисне.

7300

Так і розумна книжка, розкрита на середині, іноді вражає нас дурнуватою фразою. А ці дурниці виникають, коли розум не може вчасно спинитися і продовжує говорити, коли вже немає про що. Григоренко запевняв нас, що коли б він крутив педалі ще швидше (хоча ми й бачили фантастичність цієї умови), то Підвезяний повністю опанував би свою свідомість. 250 ват — це мінімальний поріг потужності, необхідний для цього. Він сказав ще, що мріє знайти другий велогенератор, і тоді сумарна потужність досягне бажаного рівня. “Але звідки ви знаєте, що це саме він, а не сума випадкових спогадів та типових реакцій?” — спитав отець Андрій.

7400

Я несподівано спіймав головне. “Сума випадкових спогадів та типових реакцій — це і є людина, — почув я слова, що линули з мого роту. — Найчастіше вони ніяк не поєднані поміж собою, і навіть не можна сказати, що вони належать комусь — це швидше спільне надбання. Але для зручності у спілкуванні ми вважаємо цей хиткий набір окремою людиною. Уважніші спостереження загрожують катастрофічним результатом. Скоріше за все ми прийдемо до висновку, що людини взагалі не існує: одне й те саме раз за разом переливається у нові посудини. І це добре. Уявляєте, якби склад цієї рідини зазнав радикальних змін?”

7500

Заіржавілі коліщата скаржилися на свою долю гуртом. Майор Григоренко ображено штовхав ящик із Підвезяним. Він не сподівався на таку холодну реакцію. Він навіть гадав, що мала місце певна упередженість. Так, ми не почули нічого корисного для себе, але в житті кожної людини можуть існувати досить тривалі проміжки, коли вона не може розповісти нічого корисного для широкої публіки. Це не дає підстав сумніватися в тому, що вона існує. Втім, мої сумніви були дещо іншого характеру. Можливо, військове звання Підвезяного — це лише якесь кодове позначення? Наприклад, “сержант” означає того, хто законно робить те, на що не має права.

7600

Свічка погасла, і стало зовсім темно. Отець Андрій спрямував хід моїх думок в інше русло. “Існують такі слова, що після певного часу перестають працювати належним чином, — сказав він. — Тоді вони перетворюються на іграшки. Не всі одразу усвідомлюють це. І ті, що вже усвідомили, з певною зверхністю ставляться до інших людей, але це не виправдано, бо насправді всі вони знаходяться в однаковому становищі. За моїми даними, із 124-х мешканців Києва щонайменше половина має військові або цивільні звання, що не відповідають дійсності. Суперечка поміж чоловіками, які називають себе мерами міста, триває дуже довго, і вже встигла перетворитися на справжню війну”.

7700

Ці слова викликали у мене відчуття доторку до невідомої книги. “Цікаво, що до них доєдналось декілька жінок, — продовжував отець Андрій. — Влаштовують криваві побоїща, в яких я не бачу жодного сенсу. Оскільки вони завжди налаштовані вкрай агресивно до тих, хто піддає сумніву їх звання, то єдині люди, які на це наважуються,