Читати книгу - "За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Розгромлені приміщення української школи, 1930 р.
Не менш брутальну реальність приховувало вживане в офіційних документах слово «допит»: «До села Сарники ескадрон 14 полку уланів прибув надвечір. Всіх людей зігнали з поля до села. Згідно з привезеним списком вибрали 15 чоловік, членів місцевої читальні та кооперативу, і замкнули їх у пивниці. Потім викликали по одному, розбирали догола, клали на бочку, затикали рота шматою, яку впихали до уст києм, а голову зв’язували під бочкою з ногами… Кожного били бичами від ціпів по 15 хвилин без перерви, а хто в заготовленому списку був підкреслений, тих бито протягом 2—3 днів». Солдати часто не обмежувалися фізичним знущанням — плюндрували ікони, змушували вголос молитися «за здоров’я коня пана ротмістра», вистригали затриманим волосся.
Згідно з офіційними даними (мабуть, неповними, адже не враховували самодіяльних каральних актів, учинених поліцією чи військом), пацифікація охопила близько 450 сіл. Крім величезних матеріальних збитків, яких зазнали українські селяни через плюндрування їхнього житла та господарства, 1357 з них зазнали побоїв (з-поміж них 93 дитини), понад 40 жінок було зґвалтовано «пацифікаторами», 13 осіб загинули. Знову-таки, наведені цифри втрат не остаточні, тому що деякі з побитих померли від отриманих ран уже після того, коли було зібрано інформацію. Влада всіляко намагалася завадити фіксації наслідків пацифікації — вилучала зібрані свідчення, фотографії, під різними приводами притягала до відповідальності адвокатів, які хотіли захистити постраждалих.
Усе ж українським активістам удалося зібрати чимало інформації про брутальність каральної операції. І не просто накопичити її, а донести до світової громадськості. Місія розповісти світові правду про пацифікацію допомогла об’єднати зусилля дуже різних українських середовищ — членів ОУН, легальних політичних партій, численних емігрантських організацій в Європі та Америці. «Українське питання» набуло актуальності на міжнародному рівні, з’явилися сотні публікацій у західній пресі (тільки в жовтні—грудні 1930 р. в англомовних виданнях — 160 статей, у німецькомовних — близько 400). Завдяки намаганням українських політиків тему пацифікації розглядали на засіданнях Ліги Націй. Міжнародному іміджу польської держави було завдано суттєвих збитків.
Зруйнована поляками читальня товариства «Просвіта» в селі Чижиків Львівського воєводства, 1930 р.
Але ще гіршими були внутрішньополітичні наслідки каральної операції, зокрема наростання ненависті до держави з боку українських селян. Більшість із них намагалися не втручатися в політичні справи, за традицією трималися якнайдалі від влади. Проте їхнє далеке від політики життя усе одно зазнало поневірянь від влади у вигляді акцій каральних загонів поліції чи війська. Наче невблаганне стихійне лихо, влада нищила усе, що так важко створював селянин багато років. Нищила руками «охоронців порядку», тих, хто мав гарантувати безпеку. Важка економічна ситуація початку 1930-х рр., яку кожен із них відчув на собі, ще ускладнилася: слід було знайти кошти для відновлення знищеної хати та господарства. Влаштовані «умиротворювачами» публічні побої завдавали не лише тілесних, а й душевних ран. Господаря, який покладався в житті лише на себе, роздягали й били палицями на очах його родини та односельців. Навіть важкі побої гоїлися, а пам’ять про приниження залишалася.
Зруйнована поляками читальня товариства «Просвіта» в селі Княгиничі Станіславівського воєводства, 1930 р.
Василь Кук, на той момент один із молодих активістів ОУН, а згодом Головний командир УПА, згадував, що пацифікація змінила українське село. Звичайний сільський мешканець не особливо замислювався над питанням власної національної ідентичності. Уважав себе місцевим, греко-католиком чи православним, іноді досі називав себе русином. 1930 р. від поліцая чи польського вояка він дізнався, що він українець. І саме за це його били, його майно нищили. Йому підкреслювали, що він не поляк, тому не може розраховувати на захист від держави. Вона чужа йому. А молоді активісти, такі як Кук, пояснювали людям, що такого не буде у власній державі, тому треба підтримати тих, хто бореться за її створення. І вони підтримували — протягом 1930-х збільшилася не лише чисельність членів ОУН, а й мережа підтримки в селах Галичини.
Каральна операція «стимулювала» не лише зростання національного самоусвідомлення багатьох українців, а й зростання рівня антагонізму між українцями й поляками. До проведення пацифікації, крім поліції й війська, долучалося місцеве польське населення. Активісти громадської організації «Стрілецький союз» разом із поліцією та військовими брали участь в облавах, основою для арештів та допитів українців часто ставали доноси польських сусідів. Протистояння виходило далеко за межі з’ясування відносин між революційним націоналістичним підпіллям та владою, набувало характеру міжнаціонального конфлікту. Зростало не лише упереджене ставлення українців до поляків як жертв до тих, хто справедливо чи ні були причетними до страждань. Зростала взаємна нетерпимість. Це відзначали експерти Міністерства внутрішніх справ Польщі 1930 р.: «Останнім часом дійшло до такого напруження в атмосфері польсько-українського співжиття, що серед поляків почала з’являтися думка про відплату. Є дані, що з боку польської людності планувалася низка замахів на українських діячів та українські інституції. Був начебто навіть план висадити в повітря катедру Святого Юра». Головний український храм Львова ніхто не знищив, але у цьому місті пройшли меншого рівня терористичні акти —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна», після закриття браузера.