Читати книгу - "Природа всіх речей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони востаннє обігнули мис Доброї Надії й взяли курс на Англію. 6 жовтня 1780 корабель без пригод причалив у Дептфорді. Генрі провів у морі чотири роки, три місяці й два дні. На сушу він зійшов двадцятилітнім молодиком. Упродовж усієї подорожі він поводився як годиться джентльменові. І сподівався, що його репутація дійде до вух сера Джозефа Бенкса. До того ж Генрі був пильним спостерігачем і ревним ботанічним колекціонером — як йому й було сказано — і тепер чекав, що зможе доповісти про свою працю господареві К’ю.
Він покинув корабель, одержав платню, дістався до Лондона. Місто потопало в безладі й бруді. 1780-й видався жахливим роком для Британії — розлючені натовпи, різанина, осатанілі противники католицизму, спалений дощенту маєток лорда Менсфілда, рукави, що їх відірвали від сутани Архиєпископа Йоркського й пожбурили йому в обличчя просто посеред вулиці, випущені на волю в’язні, воєнний стан — але Генрі про це не чув і перейматися не збирався. Він пройшов через ціле місто до площі Сохо, 32, прямісінько до помешкання Бенкса. Хлопець постукав у двері, назвав своє ім’я й завмер на місці, чекаючи на свою винагороду.
Бенкс відіслав його в Перу. Ось і винагорода для Генрі.
Бенкс здивувався, угледівши на порозі Генрі Віттекера. За ті кілька років він уже встиг забути про того хлопчиська, але був надто розумний і надто ввічливий, щоб це показати. Бенкс тримав у голові колосальні знання й чималу відповідальність. Він не лише наглядав за розростанням садів К’ю, а й опікувався незліченними ботанічним експедиціями по всьому світу. У 1780-х не було такого корабля, що причалив би в Лондоні й не мав на палубі рослини, насіння, цибулини чи живця для сера Джозефа Бенкса. До того ж він належав до вищого товариства й стежив за найновішими науковими розробками в Європі в усіх галузях — від хімії з астрономією до розведення овець. Простіше кажучи, сер Джозеф Бенкс не мав коли й угору глянути, й за останні чотири роки думав про Генрі Віттекера геть не так часто, як Генрі Віттекер про нього.
Втім, упізнавши в ньому сина садівника, він дозволив Генрі увійти в його особистий кабінет і запропонував йому чарку портвейну, від якої той відмовився. Він попросив хлопця розповісти йому про мандрівку все до найменших подробиць. Бенкс, ясна річ, знав, що «Резолюшн» щасливо прибув до Англії, й увесь час отримував листи від містера Нельсона, але Генрі був першим із членів команди, хто трапився Бенксу, тож він — пригадавши собі, що то за один — привітав його, знемагаючи від цікавості. Генрі говорив добрих дві години — розповів про рослини й особисті спостереження усе — до найменших подробиць. А що розповідав він невимушено і слів надто не добирав, то розповідь його виявилася істинним скарбом. Доки Генрі закінчив, Бенкс, на превелику втіху, довідався все, що його цікавило. Понад усе на світі Бенкс любив знати те, що, на думку інших, він знати не міг, а тут — задовго до того, як йому подадуть офіційний, політично бездоганний корабельний журнал із «Резолюшна», — він уже знав про все, що трапилося під час третьої експедиції Кука.
Розповідь Генрі з кожним словом усе більше вражала Бенкса. Він бачив, що останні кілька років Генрі не так вивчав, як завойовував ботаніку, а його теперішніх здібностей цілком вистачило б на першокласного садівника.
Хлопчака треба втримати коло себе, подумав Бенкс, перед тим, як його вхопить хтось інший. Бенкс і сам був вправним ловцем за головами. Він частенько користав зі своїх грошей і слави, щоб переманити з інших закладів та експедицій юнаків, які обіцяли далеко піти, й залучити їх до служби в К’ю. Нічого дивного, що з плином часу він теж втратив кількох молодиків, які спокусилися на надійне, тепле місце садівника в розкішних маєтках. Цього парубка він нізащо не випустить з рук.
Хай навіть Генрі погано вихований — Бенксові байдуже, лиш би мав кебету в голові. У Великій Британії водилося стільки природознавців, як макового зерня, та більшість з них були телепні й дилетанти. Бенкс, тим часом, знемагав за новими рослинами. Він би залюбки й сам вирушив у експедиції, але наближався вже до п’ятого десятка і невимовно страждав від подагри. Спухлий і зболений, він ледь не цілий день був прикутий до свого крісла за столом. І мусив посилати замість себе колекціонерів. А знайти їх було не так легко, як здається. Здорових молодих чоловіків було не так багато, як хотілося б — молодиків, згідних за нікчемну платню вмерти від малярії на Мадагаскарі, потрапити в кораблетрощу поблизу Азорських островів, дістати прочухана від розбійників в Індії, опинитися серед заручників у Гренаді, а то й просто щезнути назавжди на Цейлоні.
Фокус полягав у тому, щоб створити в Генрі враження начебто йому судилося до кінця життя працювати на Бенкса, й не дати хлопчиськові часу подумати, послухати чиєїсь поради, закохатися в якусь виклично вбрану дівицю чи скласти власні плани на майбутнє. Бенкс мусив переконати Генрі, що його майбутнє вже визначено наперед, і що воно присвячене К’ю. Генрі був упевнений у собі парубійко, проте Бенкс знав, що його статки, могутність і слава забезпечують перевагу — ба навіть створюють враження, що він є рукою самого божественного провидіння. Трюк був у тому, щоб та рука діяла швидко й не здригнувшись.
— Чудово, — сказав Бенкс, коли Генрі завершив свою розповідь. — Ти добре впорався. Наступного тижня їдеш в Анди.
Генрі на мить задумався: Що таке Анди? Острови? Гори? Країна? Щось таке, як Нідерланди?
Але Бенкс не замовкав, так, ніби все вже вирішено.
— Я оплачую ботанічну експедицію в Перу, яка вирушає в дорогу наступної середи. Твоїм наставником буде містер Росс Найвен. Затятий старий шотландець — може, й застарий, скажу тобі чесно — але такого твердого горішка ти ще не зустрічав. Дерева й, насмілюся сказати, цілу Південну Америку він знає як свої п’ять пальців. Щиро кажучи, для такої роботи я полюбляю наймати шотландців, а не англійців. Вони розважливіші й витриваліші, готові з неослабним запалом домагатися своєї мети, а саме цього й прагнеш бачити в людях, яких посилаєш за океан. Ти, Генрі, отримуватимеш сорок фунтів на рік, і хоч на такі заробітки молодому чоловікові не розжитися, робота ця почесна, на благо Британської імперії. А що ти ще парубок, то, безперечно, даси собі раду. Що ощадливіше ти житимеш тепер, Генрі, то багатшим станеш колись.
Генрі явно збирався щось спитати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.