Читати книгу - "Англійський пацієнт"

— А варто було. Цей район дотепер не очистили. Тут повсюди нерозірвані бомби.

Хана підходить ближче і кладе палець йому на уста:

— Караваджо, я рада бачити тебе. Як нікого іншого. Лише не кажи, що ти приїхав, аби змусити мене передумати й покинути цю віллу.

— Я просто хочу знайти невеличку пивницю, де є Wurlitzer[15], і випити без вибухів цих чортових бомб. Послухати спів Френка Сінатри. І нам треба придумати щось із музикою, — каже чоловік. — Корисно для твого пацієнта.

— Думками він досі в Африці.

Караваджо дивиться на дівчину, чекає продовження, але про англійського пацієнта більше нічого казати.

— Деякі англійці люблять Африку, — бурмоче він. — У них частина мозку точно як пустеля. Тож вони там не чужі.

Він бачить, як вона нахиляє у відповідь голову. Худе обличчя, обрамлене короткою стрижкою, втратило загадковість і таємничість, якої надавали йому довгі пасма. Що б не трапилося, вона видавалася умиротвореною у своєму маленькому світі. Хлюпання фонтану позаду, яструби, зруйнований сад.

«Може, це і є шлях виходу з війни, — думає Караваджо. — Піклуватися про обгорілого чоловіка, прати у фонтані білизну, милуватися розфарбованими кімнатами. Начебто все залишилося в капсулі з минулого, дуже далекого, задовго до Верді, до того, як Медічі збиралися вночі й при світлі свічок обговорювали нову балюстраду чи вікно, запрошували архітектора — найкращого архітектора п’ятнадцятого століття, — щоб зажадати від нього чогось особливішого для власного задоволення, ніж просто рама для краєвиду».

— Якщо ти залишаєшся, — мовить дівчина, — нам знадобиться більше харчів. Я виростила трохи овочів, також ми маємо мішок бобів, але здалось би приготувати курча. — Вона дивиться на Караваджо, пам’ятаючи про його колишні навички, але не говорячи про них.

— Я розгубив сміливість, — відповідає чоловік.

— Що ж, тоді я піду з тобою, — пропонує Хана. — Зробімо це вдвох. Можеш навчити мене красти, покажеш, як це робиться.

— Ти не розумієш. Я розгубив усю сміливість.

— Чому?

— Я був у полоні. Вони мало не відрубали мені ці кляті руки.

Вночі, після того як англійський пацієнт засинає чи вона просто залишає його кімнату і трохи читає наодинці, Хана йде подивитися на Караваджо. Він лежить у саду біля кам’яної стінки фонтану й дивиться на зорі, або ж дівчина знаходить його на нижній терасі. Раннім літом панує прекрасна погода, і йому видається дивним залишатися в будинку.

Більшість часу чоловік сидить на даху біля розбитого комина, але, коли зауважує її фігурку, котра шукає його на терасі, безшумно прослизає вниз. Тоді вона помічає його біля безголової графської статуї, на обрубку чиєї шиї полюбляє пихато вмоститися місцевий кіт і жалібно нявчати, коли побачить людей. Хану переслідує відчуття, що це вона знайшла цього дивного чоловіка, котрий знається з темрявою, а коли хильне зайвого, оповідає, що виріс у совиній сім’ї.

Вдвох вони стоять на мисі й милуються віддаленими вогнями Флоренції. Іноді Караваджо здається дівчині нестямним, іншим разом — навпаки, занадто спокійним. Вдень вона краще бачить, як він рухається, помічає задубілість кінцівок над бандажами, як повертається усе його тіло, а не лише голова, коли вона вказує на щось посеред далеких пагорбів.

Але Хана йому про це не говорить.

— Мій пацієнт вірить, що потовчена павичева кістка — це чудодійне зілля.

Чоловік підіймає голову до нічного неба:

— Щира правда.

— Ти шпигував?

— Не зовсім.

Він почувається комфортніше, прикритіше від Хани в темряві саду, мерехтливий відблиск лампи з кімнати англійського пацієнта поволі згасає.

— Часом нас змушували красти. Настав мій зоряний час — італійця і злодія. Вони навіть повірити не могли, як їм пощастило, аж нетерплячка їх брала швидше мене використати. Загалом нас було четверо чи п’ятеро. Іноді мені вдавалося добряче впоратися. А потім якось я потрапив у кадр. Можеш собі уявити?

Одного разу мене запхали в смокінг, цей мавпячий костюм, щоб я зміг потрапити на вечірку і викрасти папери. Насправді я був злодієм. Не завзятим патріотом, тим паче не визначним героєм. Просто злодієм. А командири легалізували моє заняття, ось і все. Була там одна панянка, пасія котрогось із генералів, вона притягла із собою камеру та щохвилини клацала німецьких офіцерів, коли я перетинав бальну залу й випадково потрапив у кадр. Клацання клятого фотоапарату змусило мене обернутися на півдорозі. Так майбутнє стало для мене небезпечним. Суча генеральська повія.

Під час війни всі фотографії друкувалися лише в державних лабораторіях під наглядом гестапо, і досить плівці потрапити до Мілана, будь-який чиновник зрозуміє, що мене не було в списках запрошених. Залишався єдиний вихід — викрасти плівку.

Хана зазирнула досередини й поглянула на англійського пацієнта, чиє сонне тіло, ймовірно, перебувало зараз далеко в пустелі, де його зцілював чоловік, який занурював пальці в човник зі складених стоп, нахилявся і втирав темну мазь в обпечене обличчя. Вона уявила на мить його долоні на обох своїх щоках.

Дівчина прямує коридором до свого гамака, і він гойдається, коли її ноги відриваються від підлоги.

Перед тим як заснути, Хана відчуває себе живою, прокручує в памяті фрагменти подій цього дня, забирає їх до ліжка, ніби школяр, котрий вкладається спати разом із підручниками й олівцями. До того часу день здається їй невпорядкованим, як бухгалтерська книга, а її тіло повне історій та повсякденних сцен. Сьогодні Караваджо їй дещо подарував. Свою історію, драму й украдену світлину.

З вечірки він поїхав автомобілем. Темне, наче чорнило, авто пливе в літню ніч і шурхотить колесами вздовж гравійної доріжки, котра огинає маєток. Увесь вечір, проведений на віллі Козімо, йому доводилося спостерігати за фотоапаратом, напружувати тіло готовністю до втечі, коли об’єктив повертався в його бік. Тепер, коли Караваджо знає про його присутність, уникати небезпеки легше. Він наближається до жінки з фотоапаратом і з уривків розмов дізнається, що її їм'я Анна, вона коханка офіцера, котрий зупинився на ніч на цій віллі, а зранку відбуває на північ Тоскани. Смерть жінки чи її несподіване зникнення лише посилить підозри. Настали такі часи, що все незвичайне розслідується.

Чотири години по тому Караваджо у шкарпетках перебігає газон, і його супроводжує тінь, чітко