Читати книгу - "Шість головоломок для дона Ісидро Пароді"

Молінарі знову дав йому карту.

— Ти втомився. Тому я сам витягну за тебе червового короля.

Він легко витягнув якусь карту і поклав поряд з іншими трьома. Потім наказав Молінарі їх відкрити. Це були червовий король, хрестова сімка, піковий валет, червова четвірка.

— Не витріщайся так, тут немає ніяких чудес! — сказав Пароді. — Серед цих усіх карт є одна краплена, і я попросив її в тебе першою, але, звісно, ти витягнув і дав мені не ту карту. Я наказав тобі взяти червову четвірку, а ти витягнув пікового валета, тоді я попросив пікового валета, а ти дав мені хрестову сімку, я попросив хрестову сімку, а ти дав червового короля. І в цей момент я сам вибрав червову четвірку, яку можу впізнати, бо вона краплена. Ібнхальдун зробив те саме. Він послав тебе шукати друза номер один, ти привів йому друза номер два, тоді він послав тебе за номером два, і ти привів йому друза номер три, він послав тебе за номером три, ти привів йому номер чотири, далі він сказав, що сам піде за номером чотири — і привів друза номер один. Першим номером був Ібрагім, його близький друг. Ібнхальдун просто не міг його не впізнати; ось що буває з людьми, які злигуються з чужаками. Ти ж сам розповідав, що друзи — люди дуже замкнуті й недовірливі. Найбільш недовірливим з-між них виявився Ібнхальдун, голова громади. Будь-хто з друзів легко міг вказати наївному креолові на його місце, та Ібнхальдунові того було замало, він вирішив виставити тебе на глум. Він запросив тебе у неділю, але ж ти сам був сказав, що богослужіння у них відбуваються щоп’ятниці. Аби збити тебе з пантелику, він придумав усі ці дурні умови: три дні підряд пити сам лише чай і завчити напам’ять альманах «Бристоль», до того він іще й змусив тебе пройти пішки через кілька кварталів; він розіграв справжнісіньку виставу з друзами, загорнутими у простирадла, але насамкінець, і це було ніби вишеньки, які викладають на тортик, він вирішив додати головоломку зі знаками Зодіаку. Він щиро розважався і неабияк повеселився, адже він тоді ще не встиг перевірити (ну та вже і не перевірить) фінансові звіти Ізеддіна. Саме про ці книги вони розмовляли, коли ти прийшов, а не про романи і не про вірші, як ти собі чомусь вирішив. Хто знає, що за фіґлі там понавикручував той підскарбій? Совість у нього явно була нечиста, саме тому він і вбив Ібнхальдуна та підпалив дім, щоби про його гріхи не стало відомо. Він попрощався з вами, потиснувши кожному руку, чого ніколи раніше не робив, щоб ніхто не сумнівався в тому, що він залишає віллу. Тоді як сам заховався неподалік. Отож він дочекався, поки всі гості покинуть віллу, адже ця забава всім уже насправді набридла. І поки ти із зав’язаними очима та палицею шукав Ібнхальдуна, Ізеддін повернувся до кімнати секретаря. Коли ти привів туди старого, вони не змогли втриматися від сміху, дивлячись, як ти метаєшся із зав’язаними очима. Ти збирався йти за другим друзом, Ібнхальдун пішов за тобою — і вдруге ти саме його знайшов би і також привів би у секретарську. Тобто ти виходив би на пошуки чотири рази — і кожного разу приводив би одну і ту ж саму людину. Та раптом підскарбій ударив Ібнхальдуна ножем у спину — і ти почув крик. Але поки ти йшов навпомацки, нічого не бачачи, Ізеддін устиг утекти. Ще до того він підпалив бухгалтерські книги. А потім, щоби остаточно замести сліди, підпалив і будинок.

Пухато, 27 грудня 1941 р.

Ночі сеньйора Голядкіна[56]

Присвячується Доброму Злодієві [57]

1.

Із невимушеною елегантністю Хервасіо Монтенегро — високий, поставний, ледь побитий життям, власник романтичного профілю та обвислих фарбованих вусів — заліз в арештантський фургон і дозволив себе voiture[58] у виправну тюрму. Він опинився в парадоксальній ситуації: численні читачі вечірніх газет у всіх чотирнадцяти провінціях обурювалися тим, що його, відомого актора, звинувачують у крадіжці та вбивстві: але в той же час численні читачі вечірніх газет дізналися, що Хервасіо — відомий актор, і це сталося тільки тому, що його звинуватили у крадіжці та вбивстві. Ця несамовита плутанина була справою рук Ахілеса Молінарі, вельми влізливого журналіста, який зажив голосної слави після того, як розкрив таємницю смерті Ібнхальдуна. І ось, завдяки клопотанням Молінарі, поліція дозволила Хервасіо Монтенегро відвідати виправну тюрму — причому з незвичайною метою. У цій тюрмі, у двісті сімдесят третій камері, відбував покарання Ісидро Пароді — в’язень-детектив; саме йому Молінарі (з винятковою великодушністю) приписував головну заслугу в розкритті попередньої справи. За своєю натурою Монтенегро був чоловік украй скептичний, відтак не надто покладався на детектива, котрий зараз і сам тарабанив у цій виправній тюрмі довгі-предовгі дні, а до того працював перукарем на вулиці Мехіко[59]; з іншого боку, сама лише думка про відвідини такого закладу, як в’язниця, змушувала завмирати серце Хервасіо — делікатне, як скрипка Страдіварі, — і стискатися від поганих передчуттів. Одначе він все ж піддався на вмовляння, добре тямлячи, що не варто псувати взаємин із Ахілесом Молінарі, котрий, якщо вірити його пишномовним запевненням, був представником четвертої влади.

Пароді зустрів відомого актора, навіть не глянувши на нього. Він неквапливо і ретельно заварював мате у блакитному глечику. Монтенегро був уже майже готовий до почастунку, однак Пароді — безумовно, через те, що несамовито знітився, — не став пригощати гостя. Монтенегро, щоби підбадьорити Пароді, поблажливо поплескав його по плечі й закурив сигарету з пачки «Сублімес», яка лежала на стільчику.

— Ви прийшли раніше від домовленої години, доне Монтенегро. Я вже знаю, що вас сюди привело. Це справа, пов’язана з діамантом.

— Я бачу, що навіть ці грубі мури не здатні завадити моїй славі, — швидко відповів Монтенегро.

— Воістину так! Саме тут, і то найшвидше, можна довідатися, що діється в країні: від сумнівних звитяг якогось генерала дивізії — до подвигів на ниві культури нещасного нікчеми з радіо.

— Цілком поділяю ваше ставлення до радіо. Недарма Маргарита — Маргарита Ксіргу[60], як ви розумієте, — часто мені повторювала, що нам,