Читати книгу - "Американська пастораль"

— Бачите, де сидить ваш друг, містер Левов? Бачите його стілець, містере Левов? От на цьому стільчику й сидів Тоні Беннетт.

А мені він сказав:

— Ви знаєте, що каже Тоні Беннетт, коли люди підходять до його столика, щоб привітатися? Він каже: «Радий вас бачити». Ви саме сидите на його місці.

На цьому розваги закінчилися. Після того почалася робота.

Швед прихопив із собою знімки трьох своїх синів і від аперитиву аж до десерту практично вся наша розмова крутилася навколо вісімнадцятирічного Кріса, шістнадцятирічного Стіва й чотирнадцятирічного Кента. Котрийсь із них був успішніший у лакросі, аніж у бейсболі, але піддався на вмовляння тренера… котрийсь з однаковою легкістю оволодів футболом європейським і американським і тепер розривався між ними… а котрийсь був чемпіоном зі стрибків у воду і побив шкільний рекорд із плавання в стилі батерфляй та на спині. Всі троє були сумлінними учнями: оцінки — тільки добрі та відмінні; один серйозно захопився природничими науками, другий виказує схильність до всього суспільного, а третій… і все в тому ж дусі. На одній фотографії хлопці були з мамою — миловидною сорокарічною блондинкою, менеджеркою з реклами в тижневику округу Морріс. Але, поквапно додав Швед, на роботу вона пішла аж тоді, коли наймолодший із хлопчиків став другокласником. Хлопцям явно пощастило з мамою, котра домашні клопоти та виховання дітей ставить вище за…

Чим довше ми обідали, тим більше я дивувався з того, як упевнено він проголошує ці банальності, як усе сказане ним розчиняється в його добродушності. Я все чекав, коли він зважиться відкрити щось серйозніше, ніж ці підкреслено незаперечні істини, та на зміну вже проголошеним банальностям приходили нові. Замість життя, подумав я, глазурована прісність, і цей хлопець аж світиться нею. Швед вигадав собі інкогніто, і це інкогніто стало ним. Кілька разів за їжею мені здалося, що більше я не витримаю і не зможу дочекатися десерту, якщо він і далі співатиме дифірамби на адресу своєї сім’ї… Тривало так доти, поки в мене не з’явилася підозра, що ніяке це не інкогніто, а просте божевілля.

Щось його мучило і не давало розвернутися на повну. Щось робило його сірою посередністю. Щось застерігало його: хай би що там було — не переч!

Швед, старший за мене десь на шість-сім років, наближався до позначки «сімдесят», але виглядав не менш чудово: зморшки біля кутиків очей, гострі вилиці, що вигинались, мабуть, трохи більше, ніж цього вимагали класичні стандарти. Попервах я пояснював його худобизну тим, що він посилено займається бігом чи тенісом, поки, вже перед завершенням трапези, не дізнався, що взимку йому робили операцію на простаті й Швед тільки-но став набирати втрачену вагу. Не знаю, що вразило мене більше: сама недуга, про яку я дізнався, чи сам той факт, що він мені сказав про неї. Я встиг навіть подумати, чи не його недавній хірургічний досвід і супутні обставини змусили мене засумніватися в його нормальності.

В якийсь момент я перервав його і, намагаючись не показувати, що вражений, поцікавився його справами — як воно сьогодні керувати фабрикою в Ньюарку? І тут з’ясувалося, що «Ньюарк Мейд» покинула Ньюарк ще на початку сімдесятих. Практично вся рукавична промисловість виїхала за кордон: через профспілки виробникам було дедалі важче заробляти гроші, важко було знайти людей, що згодилися б працювати відрядно і з не меншою продуктивністю, а в інших країнах була тьма-тьменна робочих, які, пройшовши відповідний вишкіл, досягли б того рівня, що був загальноприйнятним у рукавичній галузі сорок-п’ятдесят років тому. Його сім’я довше за інших тримала в Ньюарку свою фабрику; через почуття обов’язку перед людьми, що давно працювали на нього (здебільшого чорношкірими) Швед після заворушень шістдесят сьомого року затримався в місті ще десь років на шість, до останнього намагався протистояти економічним реаліям, що захлеснули всю галузь, і не зважати на прокльони батька, та поступова деградація виробництва, спричинена тими ж таки заворушеннями, була невблаганна. Хоч під час заворушень, які охопили все місто, його фабика майже не постраждала, він був змушений її закрити. Чотири дні вуличних зіткнень вартували «Ньюарк Мейд» лише кількох розбитих вікон, тоді як дві інші будівлі за п’ятдесят ярдів од складських воріт були спалені вщент.

— Податки, корупція, чорношкірі. Мій старий триндів це всім і кожному. Йому було байдуже, звідки людина, хто вона, чи є їй якесь діло до Ньюарка — чи то в кондомініумі на Маямі-біч, чи на круїзному лайнері в Карибському морі, — він навішував їм на вуха лапші про свій улюблений старий Ньюарк, який підрубали під корінь податки, корупція та расове питання. Мій батько був з тих мешканців Принц-стрит, котрі все життя любили своє місто. Коли він бачив, що коїться з Ньюарком, йому серце кров’ю обливалося.

— Зараз, Конику, це найпаскудніше місто у світі, — казав мені Швед. — Колись там вироблялося геть усе. А зараз це столиця світу для автомобільних крадіїв. Ти знав це? Не найбридкіший з усіх способів заробітку, але таки брудний. Злодюги живуть там, де колись жили ми. Чорношкірі хлопці. Щодоби в Ньюарку викрадається сорок машин. Це статистика. Не слабó, скажи? Украдена машина — це знаряддя вбивства, вони мчать, як ракети. Будь-хто, опинившись на вулиці, може стати мішенню — старі, малі, хто завгодно. Вони зробили автодром перед самою фабрикою. Це ще одна причина, чому ми покинули місто. Четверо-п’ятеро підлітків, висунувшись із вікон, на швидкості вісімдесят миль на годину летять по Централ-авеню. Коли мій батько купив фабрику, по Централ-авеню ходили тролейбуси. Трохи далі були автосалони. «Централ Каділак». «Ласаль». У кожному провулку працювала якась фабрика, щось випускала. А зараз на всіх вулицях наливайки, будки з піцою та по церкві з обдертим фасадом. Усе інше або знесене, або забите дошками. А коли батько купив фабрику, то просто по сусідству — каменем докинути — Кайлер випускав охолоджувачі для води, Фортґанґ — пожежну сигналізацію, Ласкі виготовляв корсети, Роббінс шив подушки, Хоніг робив пера для ручок. О Боже, я вже й розмовляю, як батько! Але він був правий. «Світ звихнувся!» — казав він частенько. Основна професія — крадій машин. Пройдися по Ньюарку будь-яким районом, пройдися серед білого дня — такого надивишся!.. От мене