Читати книгу - "Леся Українка"

справді я живу робочим життям? Часом мені здається, що я роблю, скільки можу, а часом думаю, що і половини того не роблю, скільки могла б і повинна робити; та, певне, остатня ся думка вірніша». Хай там як, Леся багато працює над своїми творами, перекладами, встигає займатися з дітьми і вчитися малювати. До того ж вона активно листується – найперше з дядьком. Нова халепа – хворі зуби – змусила Лесю поїхати до Києва, щоб полікуватися. Там поетеса побачилася з товаришами, дізналася про діяльність свого ж таки поетичного гуртка. У березні сталася значна подія – у Львові була надрукована перша збірка віршів Лесі Українки «На крилах пісень». Перший розділ збірки «Сім струн», що цікаво, присвячений дядькові Михайлові Драгоманову і має дуже своєрідну будову: Леся вміщує в ньому всього лише сім віршів, за кількістю нот. Причому кожен вірш називається так, як і нота, і починається буквосполученням, співзвучним з цією нотою: «Do» – «До тебе, Україно, наша бездольная мати…», «Re» – «Реве-гуде негодонька…», «Мі» – «Місяць яснесенький…», «Fa» – «Фантазіє! Ти, сило, чарівна…», «Sol» – «Соловейковий спів навесні…», «La» – «Лагідні веснянії ночі зористі…», «Si» – «Сім струн я торкаю, струна по струні…» У збірці находимо багато присвят; так, поезію «Сльози-перли» поетеса присвятила Іванові Франкові, «Сон» – Олександрі С-вій, «Сон літньої ночі» – своєму співавтору по перекладах Гейне Максиму Славінському, «Вечірню годину» і поему «Місячна легенда» – мамі, цикл «Подорож до моря» – сім'ї Михайла Ф. Комарова, в домі яких вона зупинялася, перебуваючи на лікуванні в Криму, – від спілкування з Комаровими у Лесі і всієї родини Косачів залишились найтепліші й найприємніші враження. А ось «Кримські спогади» були присвячені братові Михайлові Обачному. Збірку допомагав готувати до друку і, власне, друкувати Іван Франко, коректуру контролювала його дружина Ольга Федорівна. Молода поетеса пересилала вірші частинами, відповідала на запитання письменника, вони разом обговорювали всі суперечливі питання, вигляд титульної сторінки, наявність переднього слова, папір, з якого буде виготовлена обкладинка, художнє й технічне оформлення книжки. До рук Лесі та її рідних книжка потрапить ще нескоро (у листі до М. Драгоманова поетеса напише: «Що нам робити, що ні мені, ні Вам не шлють моєї книжки? Сміх сказати, я її досі не маю! От і пиши, і друкуй!..»), але ж ця перша ластівка вже з'явилася і явила світові новий сильний голос у тогочасній поезії:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, —

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

«Досвітні огні»

А в родині почалися розмови про весілля Михайла й Олександри Судовщикової, яке планувалося на осінь. І на початку вересня Леся, Ольга і Петро Антонович уже були в Києві на весіллі Михайла. Свідком від нареченої був Максим Славінський. Зібравшись, Косачі всі разом поїхали до Колодяжного, звідки через кілька днів Михайло відвіз дружину й тещу на Полтавщину, а сам поїхав завершувати навчання в університеті в Дерпті (Тарту).

У Києві

Зиму 1893 року Леся з Ольгою планували провести в Києві. Їхнім планам судилося здійснитися – в Києві вони зняли дуже зручне помешкання. Ольга ретельно вчиться, а Леся займається з сестрою історією та німецькою мовою, ходить на публічні лекції в університет і вивчає англійську. У листі до бабусі вона пише: <«…> я ходжу до однієї англічанки на уроки англійської мови. Англійська мова дуже трудна, але я все-таки вивчусь, – моя учительниця каже, що у мене є способность і що я, певне, скоро научусь»; у листі до дядька: «…поки що діло іде влад, не вважаючи на собачу вимову. Проте я думаю, що нема на світі такого звуку, якого б я не могла вимовити, постаравшись трошки. Тепер я ще більше допевнилась, що з книжки, без живої речі, не можна вивчить англійської вимови, та, здається, не тільки англійської, а й ніякої. Ох, коли то я читатиму Шекспіра в оригіналі!» Леся також час від часу зустрічається зі своїми однодумцями з «Плеяди», саме на засіданні гуртка вона читає свою поему «Давня казка». Закінчує давно розпочаті переклади творів Гейне («Атта Троль»).

У листі до брата Михайла Леся згадує, що мама його за одруження «пиляє дерев'яною пилою». Михайло знав про недобре ставлення матері до своєї дружини і дуже з цього засмучувався. Він навіть розмовляв про це з сестрою Ольгою і тіткою Олександрою, бо не знав, що робити, аби покращити ситуацію. Ольга Петрівна вважала твори Михайлової дружини песимістичними, а її – відлюдькуватою й нецікавою. Пізніше в листі до сестри Ольги Михайло зауважить, що для батька вони всі люди, а для матері – діти. Взагалі, сила впливу й авторитет матері в сім'ї були незаперечними. Кілька разів, їздячи по лікарях з батьком і слухаючи їхні розмови й поради, Леся переповідала їх у листах до Ольги Петрівни і просила її прийняти остаточне рішення й повідомити їм «директиву»: що робити, куди їхати, яке лікування розпочинати. Величезна любов, обожнення й водночас якийсь легкий острах відчуваються в листах Лесі до матері. Одного разу на різкий лист матері, яка докоряла Лесі, що та вже десять днів не пише, Лариса відповіла: «Люба мамочко! Хоч ти іронізуєш над сим виразом в наших листах, але я скажу тобі, що пишу його завжди од щирого серця, а не для лицемірства та облесливості. Ти маєш право вилаяти мене добре, коли я довго не пишу, але таких вразливих речей, яких ти понаписувала в своєму останньому листі, я все-таки не заслужила і не заслужу. <…> Не думай, що я скажу тобі найменше слово докору, коли ти скажеш мені виїхати з Києва додому. Під впливом твого останнього листа я готова б їхати з папою додому, та тільки боюсь, що се б тебе розсердило ще гірше проти мене. <…> Я їхала в Київ для того, що надіялась вивчитись тут того, чого досі мені бракувало, і принести, яку можу, користь тутешньому товариському життю, але ж се все не варто того, щоб я мучила тебе і убивала щоденно. За ціле життя твоє мало платити “скількома стрічками листа”, за нього мало цілого мого життя…» Докладно описуючи в наступних листах своє