read-books.club » Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

323
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 180
Перейти на сторінку:
бачить, що має справу зі студентом, бере з нього подвійний тариф. Найкраще було би звернутися до «Рятівного ремонту» — вони, звісно, ще ті новонавернені євангелісти, але все одно пильнуй, бо обдеруть як липку.

Він вирвав чек із книжки й передав його мені. У мене тьохнуло серце. Двісті доларів. Підпис на місці. Все як треба.

— Тільки дивись, не заплати їм жодного зайвого цента.

— Ні, сер.

Я ледве міг приховати радість. Що мені робити з такою сумою? Він же може навіть забути, що колись мені їх дав.

Доктор Роланд опустив окуляри і глянув на мене понад ними.

— «Рятівний ремонт», — повторив він. — На Шостій автостраді. Вивіска схожа на розп’яття.

— Дякую, — відповів я.

Я летів через хол, немов на крилах. Передусім я збирався спуститися на перший поверх, викликати з телефону-автомата таксі й поїхати в Гемпден. Хай там як, а вміння брехати експромтом у мене не відібрати. Вважайте, це мій талант.

І чим я зайнявся в Гемпдені? Коли чесно, я був настільки ошелешений своїм багатством, що особливих фантазій не мав. День стояв неймовірний. Мене вже вернуло від злиднів, тому найперше я подався в дорогий магазин чоловічого одягу на центральній площі й придбав пару сорочок. Потім рушив до баків «Армії спасіння» і, трохи в них покопавшись, видобув твідове пальто марки Harris, пару коричневих туфель-броґів, якісь запонки та стару смішну краватку зі сценами полювання на оленя. На фініші закупів я з радістю помітив, що досі маю понад сто доларів. Куди тепер? До книгарні? Кіно? По пляшку шотландського віскі? Можливості закрутили мені голову, і я брів по тротуару, залитому осіннім сонцем, бурмочучи собі щось під ніс та всміхаючись перехожим, схожий на хлопчика-селюка, якого гурт повій налякав так, що довелося на все махнути рукою, знайти телефон-автомат на розі й викликати собі таксі назад у студмістечко.

У своїй кімнаті я розклав одяг на ліжку. На трохи побитих запонках хтось видряпав свої ініціали, та вони підкупали щирим золотим блиском у сонливому світлі надвечір’я, що лилось у вікна й лишало по собі жовті променисті баюри на дубовій підлозі — багате, рясне, п’янке.

Наступного дня мене спіткав напад дежавю, коли Джуліан прочинив двері достоту як минулого разу, залишивши вузьку шпарину та обачно визирнувши крізь неї, немовби в його кабінеті щось чудесне потребувало захисту і його було потрібно вартувати й берегти від чужих очей. Протягом наступних місяців я добре вивчу це відчуття. Навіть зараз, коли вже минуло багато років, звіддаля, інколи вві сні я все ще стою перед білими дверима й чекаю на нього, як на казкового брамника: невмирущого, уважного, пустотливого, мов дитина.

Роздивившись, хто до нього прийшов, він прочинив двері трошки ширше, ніж раніше:

— А це знову наш пан Піпін? Вгадав?

Я не став його виправляти.

— Так і є.

Джуліан роздивлявся мене якусь мить.

— Ви знаєте, що у вас чудове ім’я? Колись Францією правили королі на ім’я Піпін.

— Ви зараз зайняті?

— Для нащадка французького престолу я завжди вільний. Ви ж нащадок? — приязно поцікавився він.

— Боюся, що ні.

Він засміявся й процитував грецьку епіграму про небезпечну чесноту щирості, а потім, на мій превеликий подив, відчинив двері та запросив мене всередину.

Це була прекрасна кімната, геть не схожа на кабінет, і то набагато більша, ніж могло видатися зовні. Біла, простора, з високою стелею та накрохмаленими шторами, що їх зараз ворушив вітерець. У кутку, неподалік низької книжкової полички, стояв великий круглий стіл, захаращений чайничками та грецькими книжками. І всюди нас оточували квіти: троянди, гвоздики, анемони — в нього на письмовому столі, на журнальному столику, на підвіконнях. Особливо ароматними здавалися троянди. Їхні пахощі густо висіли в повітрі, змішуючись із відтінками бергамоту, чорного китайського чаю і слабкою чорнильною домішкою камфори. Глибоко зітхнувши, я аж захмелів. Куди б не глянув, мені обов’язково вбирало очі щось красиве: східні килими, порцеляна, мініатюрний живопис, схожий на ювелірні прикраси, — сліпучий калейдоскоп, що приголомшив, наче я потрапив в одну з тих візантійських церковок, простих знадвору, а всередині схожих на райську писанку з позолоти й смальти.

Джуліан вмостився у фотелі під вікном і запросив мене присісти також.

— Гадаю, ви прийшли в справі курсу грецької мови? — запитав він.

— Так.

Його очі здалися мені добрими, відвертими, скоріше сірими, ніж голубими.

— Семестр уже давно почався.

— Я хотів би знову її вивчати. Не годиться все так кидати після двох років.

Джуліан вигнув брови — сильно, лукаво — і подивився якусь мить на свої складені руки.

— Я чув, що ви з Каліфорнії.

— Так, це правда, — трохи подивовано відповів я. Хто ж йому розказав?

— У мене із Західного узбережжя знайомих практично немає. Навіть не знаю, як воно там ведеться. — Джуліан здавався замисленим та чомусь стурбованим. — Чим ви займалися в Каліфорнії?

Пішли теревені ні про що. Помаранчеві сади, кінозірки-невдахи, коктейльні посиденьки біля басейну у світлі ламп, сигарети, нудьга нудьгою. Він слухав, не зводячи з мене погляду, ніби його приворожили ці шахрайські спогади. Ще ніколи мою старанну балаканину не слухали з такою уважністю й турботою. Схоже, його цілковито причарували мої сім мішків гречаної вовни, з якими я нерозважливо переборщив.

— Яка дивовижа, — тепло промовив він, коли я скінчив, перебуваючи мало не в ейфорії. — Яка романтика.

— Що ж, розумієте, для нас це просто повсякдення. — Я намагався не вовтузитись, проте аж розпашів від свого успіху.

— Ну і що людина з такою романтичною вдачею робить в аудиторії античної класики? — спитав він, ніби йому пощастило зловити в себе рідкісного птаха — мене — і тепер не терпілося дізнатися мою думку, поки я ще сиджу в клітці його кабінету.

— Якщо під «романтичним» ви маєте на увазі усамітнення та самозаглиблення, то, на мою думку, з романтиків виходять найліпші фахівці з античної класики.

Він розсміявся.

— З великих романтиків часто виходять невдахи у справі вивчення античної класики. Але ж ми віддалилися від теми, правда? Що ви думаєте про Гемпден? Вам тут подобається?

Я виклав йому свою екзегезу, не так стисло, як можна було би, пояснюючи, чому на цей момент мене повністю влаштовує університет.

— Дуже часто молодим людям провінція здається страхітливо невеселою, — промовив Джуліан. — Але ж це не значить, що вона не може бути для них корисною. Ви багато подорожували? Що вас тут зацікавило? Я можу припустити, що така молода людина губиться за межами великого міста, але не виключено, що ви просто втомилися від життя в ньому. То я

1 ... 7 8 9 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"