Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Мені здається, — сказав Данґляр Фернанові, — це весілля не всім принесе щастя.
— У мене воно викликає відчай! — відтяв Фернан.
— Ви кохаєте Мерседес?
— Я обожнюю її.
— Давно?
— Відтоді, як ми знаємо одне одного; я все життя кохав її.
— І ви сидите тут і скубете на собі чуприну, замість того щоб зарадити лихові! А нехай вам дідько! Мені здавалося, не так заведено поміж каталянцями.
— Що ж, на вашу думку, мені вдіяти? — запитав Фернан.
— Звідки я знаю? Хіба це моє діло? Адже, здається, не я закоханий у панну Мерседес, а ви стукайте — і вам відчинять, як сказано в Євангелії.
— Та я вже знайшов було...
— Що саме?
— Хотів ударити його кинджалом, та вона сказала, що як з ним скоїться щось, то вона віка собі збавить.
— Облиште! Таке кажуть, та не роблять.
— Ви не знаєте Мерседес. Якщо вона погрожує, то таки виконує.
— Йолоп! — прошепотів Данґляр. — Нехай збавляє собі віку, мені що до того, аби лиш Дантес не був капітаном.
— А перш аніж помре Мерседес, — провадив Фернан із твердою рішучістю, — я піду з життя.
— Оце кохання! — п’яним голосом вигукнув Кадрус. — Оце кохання так кохання, або ж я нічогісінько в цьому не тямлю!
— Послухайте, — сказав Данґляр, — ви, здається мені, непоганий хлопчина, і я хотів би, дідько б мене вхопив, зарадити вашому горю, але...
— Так, — підхопив Кадрус, — кажи!
— Любий друже, — урвав його Данґляр, — ти майже п’яний: допий плящину, і ти будеш готовий. Пий і не пхай носа до наших справ. Для них треба мати свіжу голову.
— Я п’яний? — заволав Кадрус. — Оце сказав! Я можу випити ще чотири такі пляшки: це ж слоїчки з-під одеколону! Дядечку Памфілю, вина!
І Кадрус ударив келихом по столі.
— То ви кажете... — озвався Фернан до Данґляра, жадібно очікуючи закінчення обірваної фрази.
— Я вже не пам’ятаю, що казав. Цей пияк переплутав усі мої думки.
— То й нехай пияк! Тим гірше для тих, що бояться вина. У них, либонь, недобрі помисли, і вони бояться, щоб вино не вивело їх на чисту воду.
І Кадрус завів пісеньку, що була на ту пору у великій моді:
Всі негідники п’ють воду,
Що доведено потопом...
— Ви казали, — провадив Фернан, — що хотіли б зарадити моєму горю, але, докинули ви...
— Авжеж. Та щоб зарадити йому, треба завадити Дантесові одружитися з тією, яку ви кохаєте, бо весілля, як на мене, легко може не відбутися і без Дантесової смерті.
— Лише смерть може розлучити їх, — сказав Фернан.
— Ви міркуєте, мов креветка, друже мій, — урвав його Кадрус, — а Данґляр у нас розумник, хитрун, грамотій, він доведе вам, що ви помиляєтеся. Доведи, Данґляре. Я поручився за тебе. Доведи, що Дантесові не треба вмирати, та й шкода буде, якщо він помре. Він добрий хлопчина, я люблю Дантеса. За твоє здоров’я, Дантесе!
Фернан із досадою махнув рукою і підвівся з-за столу.
— Та нехай, — сказав Данґляр, утримуючи каталянця, — він хоч і п’яний, та не дуже далекий від істини. Розлука ділить незгірше, ніж смерть; уявіть собі, що поміж Дантесом і Мерседес виріс тюремний мур; він розлучить їх так само, як і могильний камінь.
— Так, але з в’язниці виходять, — озвався Кадрус, який, напружуючи рештки глузду, чіплявся за розмову, — а як людина виходить із буцегарні й зветься Едмон Дантес, то вона мститься.
— Нехай! — прошепотів Фернан.
— До того ж, — провадив Кадрус, — за що садити Дантеса до в’язниці? Він не вкрав, не вбив, не зарізав...
— Замовкни! — урвав його Данґляр.
— Не хочу мовчати! — сказав Кадрус. — Хочу, щоб мені сказали, за що садити Дантеса до буцегарні. Я люблю Дантеса. За твоє здоров’я, Дантесе!
І він вихилив іще келих вина.
Данґляр глянув ув очі кравця, що вже геть посоловіли, потім обернувся до Фернана і сказав:
— Тепер ви розумієте, що немає потреби вбивати його?
— Звісно ж, не треба, якщо тільки, як ви оце кажете, існує спосіб запроторити його до в’язниці. Але що ж це за спосіб?
— Якщо добре пошукати, то знайдеться, — сказав Данґляр. — Утім, — похопився він, — навіщо я оце встряю до цієї справи? Адже вона мене геть не стосується!
— Не знаю, чи стосується вона вас, — вигукнув Фернан, хапаючи його за руку, — та знаю, що у вас є причини ненавидіти Дантеса. Хто сам ненавидить, той не помиляється і в чужому почутті.
— У мене є причини ненавидіти Дантеса? Жодних, присягаюся! Я бачив, що ви нещасні, і ваше горе збудило в мені співчуття, та й годі. Та якщо ви гадаєте, що я стараюся для себе, тоді прощавайте, любий мій друже, виплутуйтеся з халепи, як завгодно.
І Данґляр удав, ніби хоче підвестися.
— Ні, залиштеся! — сказав Фернан, перепиняючи його, — хіба не все одно мені врешті, чи ненавидите ви Дантеса, чи ні. Я його ненавиджу і не приховую цього. Знайдіть спосіб, і я все виконаю; тільки не смерть, бо Мерседес заявила, що вона помре, якщо його уб’ють.
Кадрус похнюпив було голову на стіл, та звів її і глянув тяжким і безтямним поглядом на Фернана з Данґляром.
— Уб’ють Дантеса! — сказав він. — Хто збирається убити Дантеса? Не хочу, щоб його вбивали. Він мій друг, ще сьогодні вранці він пропонував поділитися зі мною грошенятами, як ото поділився з ним я. Не хочу, щоб убивали Дантеса!
— Та хто тобі каже, що його хочуть убити, телепню! — урвав Данґляр. — Ми просто жартуємо. Випий за його здоров’я, — провадив він, наповнюючи Кадрусову склянку, — і дай нам спокій.
— Так, так, за здоров’я Дантеса! — сказав Кадрус, перехиляючи келих. — За його здоров’я! За його здоров’я!.. Отак!
— Але... засіб? Засіб?.. — вигукнув Фернан.
— То ви ще не знайшли його?
— Ні, але ж ви самі заходилися...
— Правда ваша, — сказав Данґляр. — Французи перед іспанцями мають ту перевагу, що іспанці обдумують, а французи придумують.
— Ну то придумайте! — нетерпляче вигукнув Фернан.
— Слуго! — гукнув Данґляр. — Ручку, чорнила і паперу!
— Ручку, чорнила і паперу? — пробурмотів Фернан.
— Авжеж, я рахівник: ручка, чорнило і папір — мої знаряддя, без них я нічого не можу вдіяти.
— Он там на столі, — відказав слуга, показуючи пальцем.
— То несіть сюди.
Слуга взяв ручку, чорнило й папір і приніс їх до альтанки.
— Як подумаєш, — сказав Кадрус, ляскаючи долонею по аркушеві паперу, — що цим надійніше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.