Читати книгу - "Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях"

Урешті-решт я припинила свої намагання опанувати те, що викликало в мене неприємні почуття. Не тому що стала розумнішою чи сміливішою, а тому що я втомилася. Поступово — завдання за завданням — я міняла своє ставлення до того, що робила.

Мені ставало все важче опиратися роботі, яка була цікавою й тішила мене, — вона благала про більшу увагу до себе. Я зрозуміла, що «обирати свою битву» означає берегти сили для важливішого, але не витримувала боротьби з власними інстинктами. Я хотіла почуватися на одній хвилі з Силою, а не протистояти їй. Гасло «Завжди готовий прийняти виклик» вже не здавалося таким крутим, а викликало переважно труднощі. Я припинила докоряти собі за небажання вчитися певних речей. Як виявилося, вдячності від керівництва чекати не варто в жодному випадку, тож я зрештою знову стала сама собі босом.

Щоразу, коли я визнавала свою нелюбов до того чи іншого завдання, я ніби робила величезний крок уперед заради всіх людей із великими амбіціями.

До біса Excel! Потворна, негнучка програма. Я радше навчуся заробляти тисячі доларів, ніж рахуватиму центи. Я волію вести людей за собою, а не керувати ними. Більшість нарад є нудними й непродуктивними. Я пас.

Звісно, я мала сумніви, та це природно на порозі змін. Насправді я доволі пристойно розбиралася з IT-­системами та налагоджувала їхню роботу. Мені добре вдавалося мотивувати співробітників і домагатися від них найліпших результатів. Я непогано виконувала роль голови на нарадах і могла визначити пріоритети з блискавичною швидкістю. Взагалі я була надзвичайно компетентною, красно дякую. Хіба компетентність не може компенсувати тьмяність почуттів? Хіба одноманітна, нудна робота не є невід’ємною частиною дорослого життя?

Я почала помічати, що мене приваблюють ексцентричні особистості, божевільні, одержимі фанати, які занурювались у світ своєї творчості. Мені по-справжньому подобалися люди, які не боялися визнати свою необізнаність у чомусь: «Це мені не по зубах, навіть уявлення не маю». Яка потішно правдива відповідь на відміну від брехливих, заяложених запевнень у своєму всезнайстві та вдаваній зацікавленості! Я захоплювалася спеціалістами. Була в захваті від ентузіастів. Хотіла потрапити до когорти тих пристрасних людей. До когорти «божевільних» Керуака[24] — «тих, хто… прагне всього одночасно, хто ніколи не нудьгує та не проголошує банальні фрази, натомість горить, горить, горить, немов жовтий феєрверк, що вибухає вогняними павуками на тлі зоряного неба…» Сильно. Поезія!

Спокійний, але наполегливий голос не втомлювався нагадувати мені: «Ти не бажала бути непоганою в цьому житті, ти бажала бути приголомшливою». Так. Я зрозуміла. Приголомшливою. І я спритно дійшла висновку:

БУТИ ВСЕБІЧНО РОЗВИНЕНИМ НЕ ТАК ВАЖЛИВО, ЯК ВВАЖАЄТЬСЯ.

На кого ви намагаєтеся справити враження?

До чого вам доводиться себе примушувати?

Чого ви ніколи в житті не хотіли б робити знову?

Позитивно оцініть свої слабкі місця

Коли вам стає сили й самолюбства нести свій прапор супергероя, тоді вам стане й мужності визнати свої слабкі місця. Такі зізнання мають тривалу вигоду.

ВИЗНАЮЧИ СВОЇ ХИБИ,

• ви стаєте ближчими до людей, ваша людяність зачаровує: «Що, ви не суперлюдина? Чудово, тоді будьмо друзями!»;

• ви створюєте простір для інших, аби вони могли показати себе, засяяти, виявити свої справжні переваги — ви їх надихаєте;

• ви розвиваєте співпрацю й командний дух;

• ви виграєте від величі інших;

• ви будуєте щирі стосунки;

• ви отримуєте від людей допомогу та підтримку;

• ви, власне, взагалі не мусите робити все (спробуйте!);

• ви даєте собі дозвіл іти за своїм талантом.

  Au naturel[25]

Джонатан Лівінгстон […] був незвичайним птахом. Більшості мартинів вистачає знання лише базових речей про польоти: як відлетіти від берега, дістатися їжі й повернутися назад. Для більшості мартинів важливий не політ, а пожива. Для Джонатана ж важливим було не поїсти, а політати. Понад усе на світі мартин Джонатан Лівінгстон любив літати.

Річард Бах, «Джонатан Лівінгстон, мартин»[26]

Коли ви зосереджуєтеся на розвитку своїх природних переваг і робите те, що дається вам найлегше, ви отри­муєте імпульс, який дарує вам відчуття успішності, захоплення та пристрасті. Пристрасті, подібної до нестримного сексуального потягу; до душевного піднесення, що живить нас глибоко зсередини; до полум’я, що охоплює ваше серце. Пристрасті, яку ми всі прагнемо відчувати. Ви зі мною?

Реальна перевага не обов’язково стосується вмінь або знань. Ідеться про життєву силу. Такий погляд на переваги людини змінює все, мої любі. І повертає нас до моєї головної життєвої теорії — про те, що нашими діями керують наші пристрасті. Це означає одне: все, що вам добре вдається, та не захоплює по-справжньому, ви полишаєте… майже завжди. Не треба більше вдавати, ніби воно вам подобається.

У своїх книжках «Now, Discover Your Strengths» («А тепер відкрий свої переваги») та «The Truth About You» («Правда про вас») Маркус Бакінгем[27] виявляє фанатичну прихильність до справжніх переваг у вдачі людини. Він каже так: «Ваша перевага — це та ваша діяльність, що зміцнює ваші сили». Ось так! Тобто не обов’язково те, на чому ви знаєтесь або в чому вправні, має дарувати вам неймовірні відчуття. За логікою, слабкість людини — це те, що послаблює силу. Оманливо простий висновок. І революційний.

Відповідно до Бакінгема — і я погоджуюся з ним на сто відсотків, — ми ніколи не досягнемо великого успіху у справах, вправність у яких потребує від нас чималих зусиль. Однак можемо стати неймовірними майстрами у сферах, де легко досягаємо вагомих результатів. Я віддаю свій голос за неймовірних. Можна надати слово свідку?

Коли моєму дивовижному синові було рочків чотири, ми пішли до місцевого кафе-морозива поласувати смаколиками. Був теплий літній вечір, просто ідеальний. Ми сиділи в садочку кав’ярні, під мерехтливими ліхтариками, їли морозиво і майже не розмовляли.

— То що, мавпочко, — запитала я, не відриваючись від шоколадного ріжка, — як почуваєшся, як твоє життя?

Не замислившись ані на секунду, ніби наспівуючи веслу ковбойську пісеньку, він відповів:

— Ой, мамусю! Все пре-е-ечудо-ово! Був би я телефоном, я б увесь час дзвенів!

Молодець!

ЗАРАДИ ЛЕГКОСТІ

Коли ви почуваєтеся пре-е-ечудо-ово?

Що змушує вас дзвеніти?

Які види діяльності дозволяють вам почуватися успішною, енергійною людиною, кращою, ніж раніше?

Коли у вас з’являється відчуття, що ваші можливості не вичерпані, ви здатні зробити набагато більше?

Що вам віддавати настільки легко й приємно, що ви щедро цим ділитеся?

Яка діяльність дарує вам відчуття надзвичайного піднесення й водночас найкраще вдається?

Що розпалює ваш вогонь?

Залучіть свою пристрасть

Майстри зосереджуються на тому, що вони роблять найкраще. Саме так вони стають майстрами. Вони залишаються у своїй стихії, а своя стихія — це коло занять, що викликають приємні почуття. Надзвичайно приємні.

То як щодо доброго старого правила про важку працю та наполегливість? Воно, звісно, важливе. Проте гарувати у відповідь на високі вимоги і прагнення досягти чогось надзвичайного — то геть різні речі. Є необхідність бігти щодуху і є протилежне — бажання бігти щодуху. Є обов’язок і є пристрасть. Пристрасть не можна вдавати.

Пристрасть завжди рухатиме вас у напрямку вашого справжнього «я».

Пристрасть гарантує вам місце в таборі підготовки до «подорожі героя»[28]. Вона допомагає вам визначитися, на що погоджуватись і від чого відмовлятись. Більше не треба вдавати з себе генія маркетингу, коли вам найліпше вдається домовлятися з постачальниками чи надихати