Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

а також чому воно в одних місцях виникло раніше, ніж в інших. Із цих нечисленних осередків зародження харчове виробництво значно швидше поширюватиметься на одні регіони, ніж на інші. Вирішальним чинником цієї різниці темпів поширення виявиться орієнтація головних осей континентів: переважно із заходу на схід у випадку Євразії та переважно із півночі на південь у випадку Америки й Африки (розділ 10).

Отже, розділ 3 окреслює безпосередні чинники, які стояли за європейським завоюванням суспільств корінних американців, а розділ 4 відстежує, як ці чинники витікали із першопричин виникнення харчового виробництва. У третій частині книжки («Від харчу до рушниць, мікробів і сталі», розділи 11—14) я детальніше простежу зв’язок між первинними і безпосередніми причинами, розпочавши з еволюції мікробів, притаманних місцям щільного скупчення людей (розділ 11). Значно більше корінних американців та інших неєвразійців полягли від євразійських мікробів, ніж від євразійської вогнепальної або холодної зброї. Натомість на європейських завойовників у Новому світі майже зовсім не чекали будь-які серйозні смертоносні мікроби. Чому ж обмін бацилами був настільки нерівним? Прояснять це питання результати нещодавніх досліджень у галузі молекулярної біології, які пов’яжуть мікроби із постанням харчового виробництва, котре в Євразії було куди розвиненішим, ніж в Америці.

Паралельно з цим інший причинний ланцюг вів від виробництва харчу до писемності — мабуть, найважливішого окремо взятого винаходу за останні кілька тисяч років (розділ 12). Писемність виникала з нуля лише кілька разів протягом історії людства — в тих самих місцях, що були найдавнішими колисками харчового виробництва у своїх відповідних регіонах. Усі інші суспільства ставали писемними завдяки дифузії систем письма або ідеї письма із одного з цих початкових осередків. Тому досліднику світової історії феномен письма особливо допоможе у вивченні ще однієї важливої комбінації причин: впливу географії на легкість поширення ідей та винаходів.

Те, що стосується письма, можна екстраполювати й на технологію (розділ 13). Тут кардинальне питання полягає в тому, чи так уже сильно технологічне новаторство залежить від рідкісного генія-винахідника або від поєднання багатьох унікальних культурних чинників, що аж унеможливлює виділення загальносвітових закономірностей? Далі ми переконаємося, що насправді з’ясовується парадоксальна річ: велика кількість культурних чинників спрощує, а не ускладнює розуміння загальносвітових закономірностей розвитку технології. Даючи змогу рільникам створювати надлишки їжі, харчове виробництво дозволяло їм утримувати повноцінних ремісни- ків-спеціалістів, котрі не займалися вирощуванням їжі для себе, а розвивали технології.

Крім писарів і винахідників, виробництво харчу дало змогу рільникам утримувати ще й політиків (розділ 14). Рухливі ватаги мисливців-збирачів завжди відносно егалітарні, а їхнє політичне життя обмежується територією самої ватаги та її перемінливими союзами із сусідніми ватагами. Однак із виникненням щільних, осілих поселень виробників харчу з’явилися також вожді, королі та бюрократи. Бюрократія була незамінною не лише для керування великими й густонаселеними регіонами, а й для утримання постійних армій, відрядження дослідницьких флотилій та організації завойовницьких воєн.

Четверта частина («Навколо світу за п’ять розділів», розділи 15—19) прикладає уроки, засвоєні в другій та третій частинах, до кожного континенту та деяких найважливіших островів. Зокрема, у розділі 15 буде розглянуто історію Австралії та сусіднього острова Нова Гвінея, які колись були сполучені в єдиний материк. Випадок Австралії — домівки для багатьох людських суспільств, які досі послуговуються найпростішими технологіями, і єдиного континенту, на якому харчове виробництво так і не з’явилося незалежно від інших центрів, — пропонує критичний тест для теорії про міжконтинентальні відмінності людських суспільств.

Розділи 16 і 17 уміщують процеси, що розгорталися в Австралії та на Новій Гвінеї, у ширший контекст усього регіону, який охоплює Східну Азію та Океанію. Виникнення харчового виробництва в Китаї породило кілька великих доісторичних рухів людських мас, культурних ознак або того й того. Один із таких рухів відбувався у самому Китаї і покликав до життя політичний і культурний феномен Китаю, яким ми його знаємо сьогодні. Інший спричинив заміщення на майже всій території Південно-Східної Азії тубільних мисливців-збирачів рільниками південнокитайського походження. Ще інший рух — австронезійська експансія — здійснив таке саме заміщення тубільних мисливців-збирачів Філіппін та Індонезії і сягнув найвідцаленіших островів Полінезії, але оминув на своєму шляху Австралію та Нову Гвінею. Для дослідника світової історії всі ці зіткнення між східноазійськими та тихоокеанськими народами мають подвійне значення: в результаті виникли країни, в яких мешкає третина населення сучасного світу і в яких концентрується дедалі більше економічної могутності; крім того, вони слугують надзвичайно чіткими моделями для розуміння історій народів інших частин світу.

Розділ 18 повертається до проблеми, окресленої в розділі 3, — зіткнення європейських і корінних американських народів. Резюме останніх 13 тис. років історії Нового світу та Західної Європи показує, що європейське завоювання Америки було всього-на-всього кульмінацією двох довгих і головним чином незалежних історичних траєкторій. Різниця між цими траєкторіями була зумовлена міжконтинентальними відмінностями у наявності придатних до одомашнення рослин і тварин, існуванні мікробів, часі заселення, орієнтації континентальних осей і екологічних перепонах.

Нарешті, історія Субсахарської Африки (розділ 19) демонструє разючі подібності і не менш разючі відмінності від історії Нового світу. Ті самі чинники, які задали характер зустрічі європейців із корінними американцями, визначили особливості зустрічей перших із африканцями. Але Африка також відрізнялася від Америки за всіма цими чинниками, через що в результаті європейського завоювання у Субсахарській Африці не відбулося широкомасштабного або довгочасного оселення європейців, за винятком далекого півдня. Набагато тривкіше значення мав широкомасштабний демографічний зсув у самій Африці — експансія банту. Виявляється, вона була приведена в рух багатьма з-поміж тих самих причин, які проявилися під Ка- хамаркою, у Східній Азії, на тихоокеанських островах, в Австралії та на Новій Гвінеї.

Я не плекаю марних надій, що ці розділи зможуть успішно пояснити історію всіх континентів за минулі 13 тис. років. Таке завдання, ясна річ, не можна виконати в одній книжці, навіть розуміючи відповіді на всі питання, чим ми, на жаль, не можемо похвалитися. Ця книжка, в кращому разі, вкаже на кілька комбінацій екологічних чинників, які, на моє переконання, значною мірою відповідають на питання Ялі. Визнання ролі цих чинників дозволить окреслити непояснений залишок, розуміння якого стане завданням на майбутнє.

Епілог книжки під заголовком «Майбутнє історії людства як науки» представить деякі фрагменти цього залишку, як-от проблему відмінностей між різними частинами Євразії, роль культурних чинників, не пов’язаних із довкіллям, і роль особистостей в історії. Мабуть, найбільша із нерозв’язаних проблем — це утвердження історії людства як історичної науки нарівні з еволюційною біологією, геологією та кліматологією. Вивчення історії людства обходиться не без значних труднощів, але ж ці загальновизнані історичні науки також стикалися із деякими тими