Читати книгу - "Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська"

— Максиме, адже в тебе є кілька годинок затриматися? Я обід приготувала, шашлики посмажимо.

На мій подив, Самойлов раптово погоджується.

— Чудова ідея, я саме дуже зголоднів.

На мене навіть не дивиться, пакети біля порогу кладе.

— Давай усе в ту кімнату, — показую Максимові в бік, де раніше моя дитяча була. — Дякую тобі дуже. І не треба залишатися з ввічливості, якщо тобі не хочеться. Батьки все розуміють, — додаю пошепки.

— Все гаразд, Оль. У мене все одно вільні ці вихідні. Зайнятися нема чим. Потім дорогою на дачу заїду, заночую там, треба трохи прибратися, — пояснює він.

— А, тоді добре, — вимовляю розгублено.

Ми застигаємо у дверях, невідривно дивимося одне на одного. Мовчимо. Напругу, що зависла між нами, розриває звук двигуна автомобіля батька. Він сигналить, тому що позашляховик Макса перекрив заїзд у двір.

— Піду перепаркуюсь, — відмирає Самойлов.