Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Нормально, — відповів я, кладучи голову мамі на плече. Тепер я помітив, що біля неї лежала книга. — Що це? — поцікавився я.

— Мія розповіла мені про своє захоплення. Це вже її друга книга. Вона дуже швидко написала її та видала. Прислала мені один примірник. Я ще не встигла прочитати. — Я щиро радів за Мію. Радий, що вона таки попрямувала за своїми мріями. — Я подумала, що ти захочеш її прочитати. Мені здається, що там написана ваша історія.

— Спасибі, — щиро промовив я, беручи книгу до рук. М’яка червона палітурка неначе вогнище почала зігрівати мою понівечену душу. Здавалося, що вона навіть пахне, так само як і Мія.

— Вона належить тобі. Я замовлю собі іншу, Алексе. — Я притулив книгу до себе й сльози моментально почали котитися по моїх щоках.

— Я любитиму її до останнього свого подиху. Навіть якщо мені й далі буде так нестерпно боляче від цих почуттів, — промовив я, закриваючи очі рукою. Мама міцно обійняла мене, погладжуючи по голові.

— Не прирікай себе на самотність, Алексе, — прошепотіла Ксенія, накриваючи мою спину пледом.

— Я не буду самотнім. Завтра я одружуся. У мене буде дружина та дитина, — промовив я, не розуміючи слів мами.

— У цьому шлюбі ти будеш одиноким. Ніхто не зможе зайняти місце Мії. Вона — єдина, хто зможе заповнити пустоту у твоєму серці.

*Ася

Я глянула на своє відображення в дзеркалі й знову почала плакати. Моє спільне фото з Бертом викликало в мене сльози. Як же боляче мені було від того, що ми більше не будемо разом.

— Перестань плакати, Асю! Ти зіпсуєш макіяж, — погрозливо промовила мама, міцніше затягуючи корсет на моїй сукні.

— Обережніше! Мені боляче, — промовила я, доторкаючись до живота.

— Я що винна в тому, що ти так швидко погладшала? — Вона дала мені спокій і підійшла до столика, щоб поправити свій макіяж.

Я перевела погляд на вікно й помітила, що гості вже почали збиратися. Чорт!

У кімнату зайшов Алекс. На ньому був дуже красивий костюм, який безмежно йому личив. Проте, він виглядав доволі сумним. Під очима виднілися синці.

— Залишу вас наодинці, молодята, — радісно промовила мама.

Я зраділа, бо вона нарешті покинула цю кімнату.

Мій майбутній чоловік підійшов ближче й взяв мене за руки.

— Чудово виглядаєш, Асю, — промовив він. Проте, я знала, що він сказав це лише з ввічливості.

Грей ніколи не покохає мене, а я — його. Цей шлюб приречений на нещастя, як і ми двоє. — Твоя мати — нестерпна. Проте, сьогодні ти назавжди покинеш цей будинок і я не дозволю їй більше ображати тебе чи втручатися в наше життя. Я зроблю все, щоб ти була щаслива, Асю. — Я перевела погляд на руку Алекса й побачила браслетик, який він раніше подарував Мії.

Його серце належить іншій. Я не можу вчинити так зі своїм другом. Не маю жодного права приректи його на нещастя, коли знаю правду й можу щось змінити.

— Знаю… Можеш залишити мене саму? Мені ще потрібно декілька хвилин, щоб зібратися з думками, — попросила я. Алекс кивнув з розуміючим поглядом і вийшов.

Якщо ти не одружишся з Алексом, то твій любий Берт втратить роботу. Я зруйную його життя, а тебе вижену з дому, стерво! У тебе немає вибору! Якщо ти розповіси комусь правду, то заплатиш життям своєї дитини!

Голос матері ніяк не стихав у моїй голові. Як же я ненавиджу її за те, що вона зруйнувала моє життя!

Я роздратовано змела рукою всі предмети, що стояли на столі. Велика ваза впала й розбилася на друзки. Сонячні зайчики почали виблискувати на уламках від скла й завдяки ним у мене з’явився план.

Моє життя вона вже зруйнувала, але я не дозволю так вчинити з Алексом та Мією. Нехай хоч хтось у цій історії буде щасливим.

Я взяла один з уламків від вази й телефон, а тоді попрямувала в вбиральню. Швидко набрала повідомлення Мії й глянула на годинник. Через 10 хвилин батько повинен прийти по мене, щоб провести до вівтаря.

Я закрила двері й швидко дістала зі своєї косметички червону помаду. Відкрила її й написала на дзеркалі: «Пробачте». Надіюсь, що ніхто не буде тримати зла на мене. Пора вже розплатитися за всі свої гріхи.

— І ти, сонечко, пробач мені, — слізно промовила я, кладучи руку собі на живіт. — Я так і не зможу стати для тебе хорошою мамою, ангелику. Пробач мені за все.

Я сповзла по стіні й зняла з себе фату. Тоді повільно провела уламком по своєму зап’ястю.

— Пробачте. У мене не було іншого вибору…