Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Однак само собою зрозуміло, що витрачені на рекламну кампанію кошти треба «відбивати» в той чи інший спосіб. Найпохмуріши прогнози стосувалися можливого підвищення цін на всю продукцію «Оболоні» – однак вони не виправдалися. Отже, профіт для пана Слободяна мав полягати в чомусь іншому – але в чому саме?! Можливо, якось розшириться асортимент пива, безалкогольних напоїв чи соків?.. А може, новоспечений депутат захоче якось віддячити жителів територіального виборчого округу, які забезпечили його депутатство?.. Або зробить щось для Тернополя, в якому він з’явився на світ 42 роки тому?..
Що ж, певний час люди потеревенили про це між собою, потеревенили та й забули, бо кожен мав достатню кількість своїх нагальних проблем, щоб нескінченно думати про щось чуже – навіть про пиво… І саме тоді в пресі майже непоміченими промайнули нечисленні повідомлення про те, що Акціонерним товариством «Оболонь» був викуплений контрольний пакет акцій ВАТ «Охтирський пивоварний завод». Трохи згодом пан Слободян дав якомусь мас-медіа коротенький коментар щодо непоганих перспектив Охтирського пивзаводу – звісно, якщо забезпечити грамотний менеджмент, без якого стан справ підприємства навряд чи покращиться.
А ближче до кінця вересня відділ маркетингу й реклами АТ «Оболонь» оголосив про організацію невдовзі рекламного прес-туру на ВАТ «Охтирський пивоварний завод». Про гучний розголос справи ніхто особливо не дбав – швидше навпаки: всі прекрасно розуміли, що без дегустації продукції підприємства не обійдеться, отож в прес-тур відбиралися тільки представники авторитетних ЗМІ, які не просто прокатаються на Полтавщину й поп’ють пивка задурно, але й забезпечать відповідну рекламну віддачу. Через пару тижнів усі формальності були нарешті залагоджені, рекламні угоди між підприємством і мас-медіа укладені, а списки учасників прес-туру складені й затверджені.
І ось «веселий» прес-тур нарешті стартував…
* * *
– Всеволоде, дозволь поцікавитися: що ти ховаєш за «Буйтуром», га?
– От усіх чомусь непокоїть саме це, а не щось інше! – мугикнув газетяр, примружившись по-котячому. – Те, про що я пишу, що саме я пишу і чому саме пишу, – воно нібито другорядне. Натомість псевдонім цікавий всім…
– Так же, насамперед, треба ж зрозуміти, що ти за людина, чи як?!
– Чи як, – пожартував Буйтур Всеволод.
– Ішов би ти в дупу!
– Сам ти йди гуляй у дупу…
– Відштовхуючись від псевдоніму, легко пояснити все інше, що ти собою являєш як людина.
– Ні-ні, Ремко, ти не лізь туди, куди лізти не варто…
Схоже, назрівала серйозна сварка, проте в цей самий момент двері кімнати прочинилися, і всередину ввалився третій мешканець, найбільший хропун серед них усіх – Спартак Сивак. І до речі – єдиний, хто відправився у прес-тур… на не зовсім законних підставах. Швидше, так би мовити, по блату…
Адже якщо Богораз представляв Дніпропетровське телебачення (його оператора, який спав дуже сторожко, заселили в іншу кімнату – подалі від хропунів), а Буйтур Всеволод – газету «Поступ+», що була сучасною реплікою легендарного часопису «Post-Поступ»[79], то Сивака відрядила до Охтирки громадська організація – Українська асоціація бізнесменів та орендарів. До УАБО він потрапив, можна сказати, випадково – внаслідок заплутаного ланцюжка подій.
У понеділок, 2 березня 1998 року, редакція газети «Селянин» оголосила страйк через багатомісячну невиплату зарплатні, після чого була миттєво викинута на вулицю у повному складі. Далі, двох звільнених газетярів – головного редактора Зореслава Бурбелу і редактора відділу політики Спартака Сивака – буквально на місяць винайняв у якості PR-менеджерів президент УАБО пан Гжесюк: він теж балотувався до Верховної Ради України по мажоритарному округу № 220… але куди ж йому було змагатися в популярності з самим гендиректором легендарного пивзаводу?! Звісно, вибори Ричард Бернардович з тріском програв…
Але річ у тім, що АТ «Оболонь» як юридична особа була колективним членом Української асоціації бізнесменів та орендарів! Через це напередодні виборів Гжесюк намагався умовити Слободяна висуватися за якимсь партійним списком (адже будь-яка партія з задоволенням прийняла б у свої лави директора пивзаводу), поступившись місцем по «мажоритарці» йому як президентові УАБО. Ясна річ, з цього нічого не вийшло… Після виборів Зореслав звільнився з асоціації, натомість Спартак залишився працювати там.
Отож дізнавшись про майбутній прес-тур, Ричард Бернардович Гжесюк знов зв’язався тепер уже з народним депутатом Слободяном і попросив забезпечити в групі журналістів місце для PR-менеджера УАБО. Розрахунок був простим: поки всі «акули пера й мікрофону» оглядатимуть Охтирський пивоварний завод, Спартак мав оббігати всю Охтирку, прорекламувати там УАБО і по можливості навербувати нових колективних членів. Насамперед, це стосувалося ВАТ «Охтирський пивоварний завод», але не тільки… Загалом, чим більше – тим краще.
Та оскільки Спартак працював за своєю власною програмою, свободи дій у нього було більше від інших. А тому Буйтур Всеволод і Ремка Богораз дуже чекали на його прихід. Дуже-дуже!.. Він це знав, але з невідомих причин вирішив трохи подражнити хлопців:
– Народе, а нумо погляньте, що мені до рук припливло!.. Як вам – вражає, хіба ні?!
Після чого помахав у повітрі кількома аркушами паперу від шкільного зошита «в лінієчку», списаними щільними лиловими рядками. Від такого видовища Буйтур Всеволод сердито загарчав, тоді як Ремка глибоко зітхнув, негарно вилаявся і мовив:
– Послухай-но, Спартаку, який вболіває за «Динамо»!.. Чи тебе щось чисто конкретно просили принести, чи не просили?..
– Просили, – широко посміхнувся новоприбулий.
– Ну, то про що ж тебе попросили? Причому попросили по-людськи, зваж на цю обставину…
– Півлітруху просили притаранити! – гримнув Буйтур Всеволод. – Бо пиво без горілки, сам розумієш – це гроші на вітер. А ти що приніс?! Що за папірцями ти перед нами хизуєшся?!
Так само променисто посміхаючись, Спартак широким театральним жестом кинув папірці собі на ліжко, потім повільно завів праву руку собі за спину, витягнув з-за брючного ременя велику пляшку модної горілки «Nemiroff Медова з перцем» та здійняв її над головою високо, на манер факелу, який тримає американська статуя Свободи:
– Ось вона, дивіться! Вже й пожартувати не можна…
– Стривай, це ж із перчиком, – здивувався Ремка.
– І що з того?
– А під пивасик як же?! Пиво з перцем… м-м-м!..
– А я саме гірку полюбляю. Зараз скуштуєш, то й казатимеш потім.
– Ну, Спартаку, ти ж і збоченець! А ззовні й не скажеш…
– Я такий, яким уродився.
– Ну гаразд, годі вже вам, годі! –
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.
