Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Консель розглядав здохлу акулу з чисто науковим інтересом; і я упевнений, що він відніс її, і не без підстави, до підкласу елазмобранхітів, загону селахієвих або широкоротих.

У той час як я розглядав цю безживну тушу, близько дюжини ненажерливих акул такого ж виду спливло навколо шлюпки. Не звертаючи на нас ніякої уваги, вони накинулися на труп, вириваючи одна в одної шматки м’яса.

О пів на дев’яту ми зійшли на борт «Наутілуса».

Думки мої поступово поверталися до нашої екскурсії на Манарську обмілину. Я віддавав данину незрівнянній відвазі капітана Немо, у чому я мав нагоду пересвідчитися. І потім я зрозумів, що ця людина здатна пожертвувати собою заради порятунку представника людського суспільства, від якого він тікав у морські глибини! Що б не говорив про себе цей загадковий чоловік, усе-таки йому не вдалося убити в собі почуття жалю.

Я висловив йому це. Він відповів мені, помітно схвильований:

— Але ж це був індус, пане професоре, представник пригнобленого народу, а я до останнього подиху буду захисником пригноблених!

Удень 29 січня острів Цейлон сховався за обрієм. «Наутілус» зі швидкістю двадцяти миль на годину лавірував у лабіринті проток між Мальдівськими і Лаккадівськими островами. Ми обігнули острів Кит-тан, коралового походження, відкритий Васко да Гама в 1499 році, один з основних дев’ятнадцяти островів Лаккадівського архіпелагу, що лежить між 10° і 14°30΄ північної широти і 69° і 50°72΄ східної довготи.

Ми пройшли, отже, з моменту виходу з Японського моря шістнадцять тисяч двісті двадцять миль, або сім тисяч п’ятсот льє.

Наступного дня, 30 січня, коли «Наутілус» сплив на поверхню океану, островів уже не було видно. Він тримав курс на північно-північний-захід, у напрямку Оманської затоки, що лежить між Аравією й Індійським півостровом і слугує входом до Перської затоки.

Очевидно, це була закрита затока, що не мала виходу в море. Куди ж вів нас капітан Немо? Я не міг цього сказати. Така відповідь не задовольнила канадця, що саме в цей день запитував мене, куди ж ми прямуємо.

— Ми прямуємо туди, містере Ленд, куди веде нас фантазія капітана.

— Фантазія капітана не може завести нас далеко, — відповів канадець. — Перська затока не має іншого виходу, і, якщо ми ввійдемо в нього, нам доведеться повертатися назад тим же шляхом.

— Ну, що ж! Значить, повернемося, містере Ленд. Якщо після Перської затоки «Наутілус» побажає відвідати Червоне море, то Баб-ель-Мандебська затока завжди до його послуг.

— Дозвольте, пане професоре, — заперечив Нед Ленд, — але Червоне море, як і Перська затока, не має іншого виходу! Суецький перешийок ще не проритий. Та й будь він проритий, невже таке законспіроване судію, як наше, наважилося б увійти до каналу, перекритого шлюзами? Отже, Червоне море — не той шлях, що приведе нас у Європу.

— Але я й не говорив, що ми йдемо до Європи.

— То які ж ваші припущення?

— Я думаю, що, відвідавши води, які омивають береги Аравії і Єгипту, «Наутілус» повернеться в Індійський океан або через Мозамбікську протоку, або мимо Маскаренських островів і досягне мису Доброї Надії.

— Ну, а коли ми досягнемо мису Доброї Надії? — з особливою наполегливістю запитав канадець.

— Обігнувши мис Доброї Надії, ми вийдемо в Атлантичний океан. У цих водах ми ще не бували. Послухайте, друже Нед, невже вам набридло підводне плавання? Я ж буду докраю засмучений, якщо наша захоплююча подорож несподівано закінчиться. Не усякому випаде на долю така удача!

— Але не забувайте, пане Аронакс, — відповідав канадець, — що от уже три місяці ми живемо бранцями на борту «Наутілуса»!

— Я цього не відчуваю, Нед! Не хочу згадувати! На борту «Наутілуса» я не помічаю ні годин, ці днів!

— Але чим усе це скінчиться?

— Скінчиться коли треба буде! До речі, ми неспроможні прискорити кінець, і суперечки на цю тему марні. Якби ви, Неде, сказали мені: «Випала пагода втекти!» — я обговорив би з вами шанси щодо втечі. Але такої нагоди не випадає, і, кажучи відверто, я не думаю, щоб капітан Немо коли-небудь ризикнув увійти в європейські моря.

Що стосується Неда Ленда, він закінчив розмову у формі монологу: «Усе це добре і пречудово! Але, на мою думку, у неволі ніщо не радує серце!»

Протягом чотирьох днів, до 3 лютого, «Наутілус» плавав в Омаиській затоці з різною швидкістю і на різних глибина» Здавалося, він йшов навмання, ніби вагаючись у виборі шляху; але жодного разу за цей час ми не перетнули тропік Рака.

Виходячи з Оманської затоки, ми якийсь час спостерігали Маскат, головне місто протекторату Оман. Я був зачарований мальовничим розташуванням міста серед чорних скель, на тлі яких різко виділялися білі стіни будинків