Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

Розповідаючи про процедуру оголошення Акта 30 червня, Стецько, зокрема, засвідчив під час берлінського допиту: «я наказав ввести в дію Львівську радіостанцію і дозволив програму передач. Наказ про захоплення радіостанції ще перед вибухом війни з Радянським Союзом віддав крайовий провідник ОУН (це – Старух, який був не крайовим провідником ОУН, а крайовим провідником РП. – Д. Я.) у рамках загального плану революційної діяльності ОУН у випадку війни… Радіостанцію ще перед зайняттям Львова німецькими військами захопили бойовики ОУН». Нарешті, показав він, «про доцільність проголошення державності я не вів переговорів з жодною інституцією Рейху».[218]

Тут звернімо увагу ще на одну важливу деталь: Стецько ані тоді, в Берліні, ані по війні не пояснив простої речі: якщо він «з жодною інституцією Рейху» нічого не узгоджував, то як на тих історичних зборах з’явилися аж двоє німецьких офіцерів – Кох та Айкерн?

Остання в часі подія, яка стосується голови невідомо якої інституції, невідомо якої держави, невідомо на якій підставі проголошеної, датована 14 серпня 1941 р. У листі Розенбергу Бандера, посилаючись на пропозицію «уповноваженого представника Вашої Ексцеленції, Рейхсміністра для окупованих Східних територій» гауптмана, професора д-ра Коха дав ухильну відповідь на вимогу розпустити УДП: «не можна цю умову зводити до відповіді «так» або «ні», бо при цьому неможливо не зважати на ті обставини, які нерозривно з тим пов’язані».[219]

Якщо ви змогли зрозуміти, що означає ця відповідь, – поясніть мені. Я не здатен. Визнаю.

Уявлення про ставлення до ініціативи Бандери – Стецька з боку Рейху дає декілька документів, давно і добре відомих спеціалістам та всім зацікавленим.

Документ перший свого часу був опублікований В. Косиком у другому томі його дослідження «Україна в Другій світовій війні в документах». Це – неатрибутований машинописний варіант без підпису, без вхідних/ вихідних реквізитів та з датою, написаною олівцем. Цей папірець – проект доповідної записки невідомо якої «німецької адміністрації» до Гітлера, повторно опублікований укладачами збірки «ОУН в документах». Текст такий: «всупереч німецьким намірам у Львові було створено Західноукраїнський крайовий уряд (виділення наше. Саме регіональне крайове, а не Українське державне правління. – Д. Я.). Українців, які взяли участь в цьому заході, треба було відтягнути і заарештувати в Берліні».[220]

Документ другий також опублікований В. Косиком, а повторно – Г. Гордасевич. Це – уривок з донесення Начальника поліції безпеки та СД Р. Гейдріха від 3 липня 1941 р. «2 липня 1941 р. були вжиті такі заходи: 1. Різних керівників української еміграції, зокрема в Генеральному губернаторстві, було посаджено під домашній арешт, так само і Степана Бандеру».

Документ третій – звіт про зустріч 3 липня 1941 р. у Кракові «помічника державного секретаря Кундта, гр. Фюле (?), Юге фон Бюлова і, крім того, полковника Бізанце» з німецького боку, професора Андрієвського, Бандери, Горбового, Мудрого та Шухевича – «як приватних осіб» – з українського.

Слово – держсекретареві Кундтові:

– «Ні німецька влада, ані служби Берліна, не поінформовані про існування українського уряду у Львові. Такий уряд не був створений на місці з їхньої згоди…

– Фюрер – єдиний, хто керує боротьбою, і ніяких українських союзників не існує. Можливо, що українці особисто відчувають велике піднесення і почувають себе нашими союзниками, але за смислом державної термінології, ми не є союзниками, ми є завойовниками російсько-радянських регіонів…»

Далі німці поставили до Бандери таких три питання: «вас питали наперед, чи ви погоджуєтесь бути головою Української Держави?», «чи читалося звернення по радіо з вашої згоди?», «чи були ви ініціатором декрету № 1?».

Відповіді лідера РП ОУН:

– «Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну…»;

– «Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни. Я віддав цей наказ до початку війни»;

– «Я говорю тут від імені ОУН, як голова українського народу»;

– «ОУН – єдина організація, що веде боротьбу, слідок, вона має право в силу теперішньої боротьби, створювати уряд»;

– «Я би ще раз хотів сформулювати і наголосити, що… віддаючи свої накази, я не спирався на жодні німецькі