Читати книгу - "Антирадянські історії"

Якщо чесно, то мені стало шкода сенатора Сабліна, який так відверто не знає російської історії. Я розумію, що його президент Путін хоче переписати всі події і залишити в історії Росії тільки приємні події та імена. Навряд чи це вдасться — історія існує поза бажанням диктаторів. І тому сенаторові все ж доведеться дізнатися, що історія монархізму в Росії — це найнеприємніше для ідеологів «русского міра». І до династії Романових російські царі вирізнялися етнічною різноманітністю. До прикладу, цар Іоанн IV Васільєвіч на прізвисько Іван Ґрозний хоча по батьківській лінії і був Рюриковичем, по материнській — від Мамая, якого вважали родоначальником литовських князів Глинських.

Бабуся по батькові, Софія Палеолог, — з роду візантійських імператорів. В Івана Ґрозного було сім чи більше дружин, серед них Марія Тємрюковна (Кучєнєй), княжна Чєркасская.

«Великий князь всія Русі» 1575–1576 років — Сімеон Бєкбулатовіч, до хрещення був татарським ханом Саїн-Булат касимовським ханом у 1567–1573-х роках, сином Бек-Булата султана, правнуком Ахмат-хана, що правив Великою Ордою.

Боріс Ґодунов, який правив у 1587–1598-х роках, так само був татарського роду, що походив від татарського князя Чєта, який приїхав у Московію за часів Івана Каліти. Як і Кузьма Мінін, у дитинстві до хрещення — Кіріша Мінібаєв, був із татарської сім’ї.

Важко передбачити, як би розвивалася Росія, якби не було в її історії більшовиків. Але беззаперечно одне — до 1917 року вона була абсолютно іншою. Сучасним політикам на зразок Дмітрія Сабліна справжню, реальну історію Росії знати не хочеться, вона не вписується в їхнє розуміння міфічного «русского міра». Ліпше б сенаторові поцікавитися походженням свого прізвища, «сабля» — аж ніяк не російське слово.

Рядянська пропаганда не допускала жодних сумнівів щодо чесності та щирості керівників «наймиролюбнішої країни у світі». У 1930-х роках влада розстрілювала і вимагала від населення підтримки. Населення, звісно, підтримувало — було страшно від того, що наступним може виявитися хтось із близьких. Щоб не було затягувань із відновленням справедливості, створили «трійки» — троє людей без слідства і допитів самі вирішували, кого розстріляти. Втім, хто до «трійки» доходив, того розстрілювали, не зволікаючи. Відтоді радянська людина ще більше повірила у «щирість і чесність» керівництва СРСР. Просто не повірити було неможливо, це було небезпечно. Нинішня російська влада — нащадки тих, хто 80 років тому створював «трійки» і розстрільні списки. Говорити правду про радянську владу їм не вигідно. Вигідно брехати, бо якщо народ дізнається правду, то багатьом стане страшно.

Звичайно, я не маю ілюзій щодо населення — кілька поколінь людей, вихованих на неправді, не хочуть знати нічого іншого, крім того, що ллється з екранів телевізорів суцільним потоком брехні. З другого боку, їм і не хочеться знати правди, інакше доведеться запитувати себе — чому раніше не цікавився. Мовчати і слухати, мовчати і слухатися — генетичний код, що давно сформувався у більшості росіян, які ще довго чинитимуть спротив правді і, навіть визнавши її, не змінять свого ставлення до «історичної необхідності» й «справедливості». Зручне пояснення було придумане кілька десятиріч тому — «було багато ворогів народу», «країна в кільці», «в згуртованості й солідарності наша сила». Сучасні автори, особливо не замислюючись, додають усе нові й нові аргументи — «вєлікая Россія», «час вставати з колін».

Аргументи, звісно, непристойні для пояснення того, що накоїла Росія за останні чверть століття. Але мета авторів — не говорити про те, чому Росія була на колінах. А чи була взагалі? Гадаю, ні на яких колінах Росія і росіяни не були. Вони міцно стояли на ногах, можливо, інколи похитуючись від алкоголю, але загалом усе, що відбувалося з «великою» (за територією) Росією, було нормою, так було завжди. Загарбницькі війни якими були 300 років тому, такими й залишалися — і в 1944 році, і в 1992. Тоді Росія, яка вважала себе основою СРСР, а це справді так, була країною закритою і тому особливо не потребувала виправдань щодо колін. Зараз аргумент «коліна» став спробою виправдати історію радянської неосудності, не пояснюючи, втім, причину хвороби.

Для виправдання захоплення чужої землі було вигадано термін «збирання». Без узагальнення й уточнення слово «збирання» звучить гарно й обнадійливо — ніби колись втратили, ось тепер — збираємо. Для виправдання мародерства в Росії ніякого слова не вигадали. Інколи використовують французьке слово «trophee», але трофеями прийнято позначати військове майно, а не майно палаців і вілл, замків і звичайних будинків, що їх під час численних російських загарбницьких воєн було пограбовано безліч. Ще років 30–40 тому можна було побачити в будинках застарілий килимок з не російським пейзажем або надбитий сервіз з німецькими вензелями. Тоді ж барахолки були завалені майже всім набором награбованого під час звільнення Східної Європи від фашистсько-німецьких загарбників. Досі ніхто не може пояснити цього феномену — німецькі фашисти захоплювали, а радянські — грабували.

Жіночий годинничок, що з’явився в сільському будинку ветерана як дарунок дружині-солдатці, не витримує жодного порівняння зі списком награбованого військовими вищого рангу. Офіцери могли привезти на маленькій вантажівці або «конфіскованому» автомобілі меблі й сервізи. Вищі офіцери везли потягами і караванами. «У ніч з 8 на 9 січня 1948 року було проведено негласний обшук на дачі Жукова, що в селищі Рубльово під Москвою. В результаті обшуку виявлено, що дві кімнати дачі перетворено на склад, де зберігається величезна кількість різного роду товарів і цінностей», — писав тов. Сталіну генерал Абакумов.

Далі перелік знайденого: «вовняних тканин, шовку, парчі, панбархату та інших тканин — усього понад 4000 метрів; хутра — соболевих, мавпячих, лисячих, котикових, каракульчових, каракулевих — усього 323 шкурки; шевро вищої якості — 35 шкір; дорогих килимів і гобеленів великих розмірів, вивезених із Потсдамського та інших палаців і будинків Німеччини, — всього 44 штуки, частина з яких розкладена і розвішена у кімнатах, а решта лежать на складі; особливо привертає увагу великих розмірів килим, розкладений в одній із кімнат дачі; цінні картини класичного живопису великих розмірів у художніх рамах — усього 55 штук, що