Читати книгу - "Холодний Яр"

Заатакували обоз, розвинувшись на його очах в бойовий лад по полю.

Пострілявши короткий час з рушниць та чотирьох кулеметів, червоноармійці сипнули вростіч на поля і тим «припечатали» свою долю. Від шабель утекло лише кілька верхівців, що зарання відділилися від обозу. Гнатися далеко за ними не було сенсу.

Наші втрати — декілька неважко ранених козаків та коней. Аж з кінця «фронту» наспіла додаткова сумна вістка: «Кобчик надівся на кулемет!» Наскочив з шаблею на підводу з кулеметом і в упор дістав низку куль в живіт, зарубавши таки з розгону кулеметчика. Ще живе, зібрав своїх хлопців, визначив нового отамана і дає останні накази. Висловив волю, щоб відвезти тіло до родинного села, до дружини, що недавно з нею одружився.

За кілька хвилин везли упоперек сідла вже мертвого Кобчика на тачанку.

Обоз складався із військових возів та селянських з власниками коней, що поховавшись під вози, перечекали бій. Було в обозі досить всякого добра, від мішків з каракулевими саками та шовковою білизною почавши і на гарматніх набоях скінчивши. Була походна станція радіотелеграфу, було два вози з підривним матеріялом, а до нього апарат для запалювання мін електричним током; був віз із медикаментами й перев'язочними матеріялами, що були потрібні нам, як і набої.

Нашвидко порядкуємо з обозом. Потрібне нам майно перекидаємо на тридесятка «казьонних» возів, скинувши з них непотрібне. Мішки з награбованим у Польщі добром, за винятком білизни та ще чого потрібного, поскидали на купи, і поливши бензиною від мотора радіотелеграфу, підпалили. Радіостанцію обложили стосами скринь з гарматніми набоями, під які заложили пачку піроксиліну з довгим кавалком запального шнура. Одне і друге було нам непотрібне. До станції не було фахівців, тай до кого телефонуватимеш — хіба до Бога, до стрілен не було гармат. А тягнути із собою все не було змоги. Кобчикові хлопці взяли собі лише три брички; на дві запасу набоїв, на третю мертвого отамана, і повезли Кобчика до дружини.

Хмара припильнував, щоб забрали бочку смальцю, та дав строгий наказ козакові, якому припоручив її, щоб ніхто смальцю не смів їсти.

— То по якого чорта кажеш брати ту бричку? Питаю чорноліського полковника.

— Підожди — усміхнувся він — той смалець послужить нам ще краще від піроксиліну або толю.

Відпускаєм селян з возами, обділивши перед тим їх на дорогу цукром, мукою, та сіллю. Захопивши свою здобичу, вирушаєм в поворотну дорогу. Соловій залишився підпалити шнур коло піроксиліну.

Вже були далеко на полевих доріжках, як на обрії з'явилася група кіннотчиків. За хвилину загуркотіли вибухи набоїв. Кіннотчики якийсь час приглядалися, стоячи на місці, потім повернули коней і зникли.

Якщо недалеко є значніші сили кінноти — безперечно будуть доганяти. Треба поспішати, а це не легко з навантаженими возами та ще запряженими, виснаженими у походах кіньми. Про їзду риссю не могло бути й мови.

До лісів залишалося із чотири кілометри, як на обрій виткнулася низка ворожих роз'їздів. Зауважили нас, бо найближчий роз'їзд пустив чорну ракету, а один верхівець погнався назад.

Самим нам небезпека не загрожувала. До лісів, без обозу, — рукою подати. У лісі дві тисячі холодноярців, Левадний з кулеметами й мінометами. Та... шкода було б покинути цінну здобичу.

З возів, запряжених слабшими кіньми, розібрали частину вантажів по сідлах. Коні дістали батогів і рушили скоріше. Треба було переїхати досить глибоку балку із кілометр шириною. Перед балкою залишилося при дорозі п'ять тачанок із кулеметами і півсотні чорнолісців. До Петренка поскакав зв'язок, щоб виступив з холодноярцями на край ліса осторонь від села, бо його ми хотіли обминути.

На підйомі коні у возах почали приставати. Ізскочивши з коней, козаки пхали вози. Скоріше б на гору, бо залишені тачанки вже відкрили вогонь. Добре якщо тільки по роз'їздах.

На горі — з одного боку, підбадьоруючи, темніє ліс, з другого... по дорозі гнався відділ кінноти із двісті щабель; ліворуч на полях розвертався здалека в бойовий лад другий, більший. За хвилину на обрії з'явилася третя колона кінноти - із півтисячки щабель. Жарти слабенькі...

Наша охорона спустилася вже в балку і риссю доганяла нас. Пускаєм вози вперед, самі, розвинувшись понад балкою, дожидаємо своїх. Як виїхали на гору, даємо вогня з тачанок по першій колоні, що риссю наближалася до балки. Зупинилися і почали розсипатися в лаву. Поперед неї вискочили тачанки і над нашими головами зашелестіли перші кулі. Лавою, кроком рушаєм за обозом. Ліс повільно наближається. Як тільки перша ворожа лава виткнулася з балки, чотири наші і сім Хмариних тачанок засипають її кулями. До станкових кулеметів приєдналися ручні, що були на конях. Лава пірнула назад в балку й видно дожидала підкріплення. Коли другий ворожий відділ сховався в балці, обоз мав ще кілометр дороги до ліса. До третього відділу поскакали з балки верхівці. Скоро і той відділ зник у балці. Назустріч возам бігло із ліса зо три сотні піших козаків. Петренко вже давно перевів бригаду на край ліса і дожидав нас.

Із балки кіннота не показувалася. Старий кубанець під'їхав до Хмари.

— Пане полковнику! Ті два полки напевно пішли балкою вліво та вправо, щоб потім обхопити нас з флянгів. А той третій буде в лоб атакувати.

Дійсно, за кілька хвилин зправа і зліва виткнулася на обрій ворожа кіннота. Вози, обліплені козаками, бігцем вже віддалялися. Будьоновці з криками й свистами пустили коней чвалом, загинаючи крила до ліса. Та бідолаги не знали, що підставляють ті крила під вогонь рушниць і кулеметів нашої піхоти. Ліс одізвався рясно і влучно. Покинувши кільканадцять вбитих, кінні лави пішли чвалом назад. З балки показалася широка третя лава. Стояла, розглядаючись що діється. Вози були вже у лісі. Даємо коням ходу і, перескочивши рів, поміж лавою холодноярців в'їжджаємо у ліс. Бригада починає обстрілювати третю лаву кінноти, що її досі ми закривали собою. Лава спішилася. Коні пішли з коноводами в балку. Те саме зробили відділи і коло тисячки будьоновців повільно рушили власними ногами до лісу. За балкою гаркнули дві гармати і шрапнелі розірвалися під лісом. Наступні рвалися вже за нами над лісом.

Петренко дає наказ бригаді, щоб здіймалася і вирушала понад край ліса в напрямку вчорашньої стоянки. Чорнота з кінною сотнею йшов з бригадою. Забавляти будьоновців поки дійдуть до ліса — вистарчить самих чорнолісців. Поки будьоновці зорієнтуються,