read-books.club » Сучасна проза » Шантарам 📚 - Українською

Читати книгу - "Шантарам"

244
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шантарам" автора Грегорі Девід Робертс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 78 79 80 ... 284
Перейти на сторінку:
холодна і безмежна ненависть. Я був спантеличений і загіпнотизований цією ненавистю і відчув незрозуміле збентеження.

— Це твій американець? — вимовила мадам Жу, повернувши мене до дійсності.

— Так, мадам. Його звуть Гілберт Паркер. Він працівник посольства, але тут він неофіційно.

— Зрозуміло. Віддайте Раджану вашу візитну картку, містере Паркер.

Це був наказ. Я вийняв з кишені одну з карток і вручив її Раджану. Він узяв її двома пальцями за краї, немов боявся підчепити яку-небудь заразу, позадкував з кімнати і зачинив по собі двері.

— Містере Паркер, Карла не повідомила мені по телефону — ви давно в Бомбеї? — запитала мадам Жу, перейшовши на хінді.

— Не дуже давно, мадам Жу.

— Ви непогано говорите на хінді. Мої компліменти.

— Хінді — чудова мова,— відповів я фразою, яку Прабакер свого часу змусив мене вивчити напам’ять.— Це мова музики і поезії.

— А також мова кохання і грошей,— захихотіла вона.— Ви закохані, містере Паркер?

Я заздалегідь намагався вгадати, про що вона мене запитає, і продумав відповіді, але цього запитання не чекав. Я поглянув на Карлу, але вона опустила очі вниз, і допомоги від неї чекати не було сенсу.

— Закоханий? — перепитав я, і на хінді це слово прозвучало, як якесь магічне заклинання.

— Так. Я маю на увазі романтичну любов. Любов, містере Паркер. Є у вас така любов?

— Так.

Не знаю, чому я так відповів.

— Це дуже сумно, любий мій містере Паркер. І закохані ви, звісно, в Карлу. Тож вона й умовила вас виконати її маленьке прохання.

— Запевняю вас...

— Ні, це я вас запевняю, містере Паркер. Може, Лайзин батько і справді тужить за донечкою, та я певна, що це Карла умовила вас вплутатися в цю справу. Я знаю мою дорогу Карлу і її методи. Не сподівайтеся, що вона теж полюбить вас. Нічого, крім горя, ця любов вам не принесе. Вона ніколи не покохає вас. Кажу вам це дружньо, містере Паркер.

— Не хочу здаватися нечемним,— пробурмотів я, стиснувши зуби,— але ми прийшли сюди для того, щоб поговорити про Лайзу Картер.

— Так, звісно. Але якщо я відпущу свою Лайзу з вами, де вона житиме?

— Я... я не знаю цього точно.

— Ви не знаєте?

— Ні. Я...

— Вона житиме...— почала Карла.

— Заткнися, Карло! — гаркнула мадам Жу.— Я питаю Паркера.

— Де вона житиме, я не знаю,— відповів я твердо.— Вважаю, вона сама вирішить.

Настала довга пауза. Мені ставало дедалі важче говорити на хінді. Я почувався украй невпевнено. Вона поставила мені три запитання, і на два з них я не зміг дати чіткої відповіді. Карла, мій гід у цьому протиприродному світі, здавалося, заблукала в нім так само, як і я. Мадам Жу грубо крикнула на неї, звелівши заткнути рота, і Карла проковтнула це з покірністю, якої я ніколи не бачив у ній і навіть не підозрював, що таке можливо. Узявши склянку, я ковтнув німбу пані[71]. В охолоджений лаймовий сік було додано щось гостре, воно скидалося на червоний перець. За ґратами ворухнулася якась тінь, почувся шепіт. Я подумав, чи не Раджан там з нею. Розібрати щось було неможливо.

Нарешті мадам заговорила.

— Ви можете узяти Лайзу з собою, містере закоханий Паркер. Але якщо вона вирішить повернутися сюди, я її вже не відпущу, так і знайте. Якщо вона повернеться, то залишиться тут назавжди, і втручання з вашого боку буде украй небажане. Зрозуміло, ви можете приходити до мене як гість, коли побажаєте. Я буду рада бачити, як ви відпочиваєте. Не виключено, що ви пригадаєте моє запрошення, коли Карла звільниться від вас. А поки що затямте: якщо Лайза повернеться, вона буде моєю. Це питання закрите раз і назавжди.

— Авжеж, я розумію. Дякую вам, мадам.

Я відчував величезне полегшення. Аудієнція геть змордувала мене. Але ми перемогли. Подругу Карли відпускали з нами.

Сік з мінеральною або содовою водою.

Мадам Жу почала щось швидко говорити вже іншою мовою, здається, німецькою. Слова були гострі й погрозливі. Карла час від часу відповідала «Ja» або «Natürlich nicht»[72], але цим її участь в розмові й вичерпувалася. Стоячи навколішках, вона похитувалася з боку на бік, руки її були згорнуті, очі заплющені. І раптом вона заплакала. Сльози спадали з її вій, мов намистинки вервиці. Деякі жінки плачуть легко, їхні сльози нагадують краплі дощу, що падає в сонячну погоду, а обличчя після цього здається вмитим, ясним і мало не сяє з утіхи. Інші ж плачуть важко і болісно, втрачаючи при цьому всю свою красу. Карла була однією з таких жінок. Вона страждала, обличчя її скривилося від болю.

За ґратами й далі звучав прокурений голос, що вихаркував гострі шиплячі звуки і рипучі слова. Карла хиталася і мовчки плакала. Вона роззявила рота, але, не видавши ні звуку, знову стулила його. Крапелька поту стікала з її скроні по щоці. Ще декілька крапель з’явилися на верхній губі і розчинилися в сльозах. Потім раптом настала тиша, за ґратами не відчувалося ніяких ознак людської присутності. Зібравши всю свою волю і стиснувши зуби з такою силою, що її щелепи побіліли, а все тіло затремтіло, Карла провела руками по обличчю і припинила плакати.

Вона сиділа нерухомо. Потім простягнула руку і торкнулася мене. Рука її лягла на моє стегно і стала м’яко і рівномірно погладжувати його — так ніжно, неначе заспокоювала перелякану тварину. Вона невідривно дивилася мені в очі, але я не міг зрозуміти, чи то вона хоче повідомити мене щось, чи питає. Вона дихала глибоко і швидко, очі її в напівтемній кімнаті здавалися майже чорними.

Я геть розгубився. Не розуміючи німецької, я гадки не мав, про що каже голос за ґратами. Я хотів був утішити Карлу, але не знав, з якої причини вона плакала, тож підвівся і допоміг їй устати. На мить вона припала головою до моїх грудей. Я поклав руки їй на плечі, щоб вона заспокоїлася. Двері відчинилися, і ввійшов Раджан.

— Вона готова,— просичав він.

Карла поправила штани на колінах, взяла сумочку і пішла до дверей.

— Ходімо, аудієнції кінець,— сказала вона.

Раджан привів нас до кімнати в самому кінці коридору. Двері були відчинені. Кімнату прикрашали великі кіноафіші: Лорен Беколл в сцені з «Мати і не мати», П’єр Анжелі у фільмі «Хтось там вгорі любить мене» і Шон

1 ... 78 79 80 ... 284
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шантарам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шантарам"