Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

із четвертого поверху, що задавали на занятті з роботи з неуспішними учнями. У кімнаті було повно дівчат — чи шість, чи вісім, не менше, — які хихотіли й пересміювалися. Надін пам’ятає, що подумала: вони обкурились або навіть кокаїну нанюхались.

— Ану припиніть! — вигукнула Рейчел, сама ледве стримуючи сміх. — Які духи можуть вийти з нами на зв’язок, якщо ми поводимося, мов стадо ослиць?

Думка про ослиць усіх дуже насмішила, і кілька хвилин кімнату накривала нова хвиля дівочого сміху. Планшет тоді стояв, як і зараз, — трикутним павуком на трьох товстих ніжках, опустивши олівець.

Поки дівчата сміялися, Надін узяла пачку великих аркушів з альбому для малювання і переглянула «послання з астралу», які вже надійшли.

Томмі каже, що ти знову користуєшся полуничним засобом для душу…

Мама каже, що в неї все гаразд.

Чунґа! Чунґа!

Джон каже, що ти не менше пердітимеш, якщо припиниш їсти КВАСОЛЮ в їдальні!!!

Інші були такі самі дурнуваті.

Тепер сміх угамувався, і можна було знову починати. Троє дівчат сіли на ліжко, поставивши кінчики пальців кожна на свій кут планшета. Якусь мить не було нічого. Потім дошка почала коливатися.

— Це ти, Сенді! — образилася Рейчел.

— Ні, не я!

— Цитьте!

Дошка знову ворухнулася, дівчата притихли. Вона рухалася, зупинялася, рухалася знову. З’явилася літера Б.

— Бе… — сказала дівчина на ім’я Сенді.

— Від «бе» чую, — сказала якась інша, і вони знову захихотіли.

— Цить! — суворо наказала Рейчел.

Планшет заворушився швидше, виводячи А, Т, Ь, К, О.

— Здрастуй, тату, я твоя дитина, — сказала Патті (прізвище Надін не пам’ятала) і нервово захихотіла:

— Це, мабуть, мій тато, який помер від серцевого нападу, коли мені було три роки.

— Воно пише далі, — сказала Сенді.

«К, А, Ж, Е…» — з натугою виводив планшет.

— Що тут відбувається? — прошепотіла Надін до високої незнайомої дівчини з кінським обличчям. Та дивилася на це явище не зводячи очей — руки в кишенях, на довгастому обличчі — гидлива міна.

— Дівки граються з тим, чого не розуміють, — сказала довгообраза. — Ось що тут відбувається, — ще тихіше прошепотіла вона.

— «БАТЬКО КАЖЕ ПАТТІ», — прочитала Сенді. — Усе правильно, це твій татусь, Патс.

Знову почулося хихотіння.

Дівчина з кінським обличчям носила окуляри. Тепер вона витягла руки з кишень комбінезона і зняла окуляри. Протерла їх і так само пошепки пояснила Надін.

— Планшет — то інструмент для екстрасенсів і медіумів. Для кінезіологів…

— Як ти сказала?

— Учених, які досліджують рух, взаємодію нервів і м’язів.

— А-а.

— Вони стверджують, що планшет насправді реагує на дрібні м’язові рухи, можливо, керовані не свідомістю, а підсвідомістю. Звичайно, медіуми з екстрасенсами кажуть, що планшет рухається під дією сил зі світу духів…

Новий вибух істеричного сміху дівчат, які зібралися навколо планшета. Надін подивилася через плече довгообразої дівчини і побачила, що там написано:

БАТЬКО КАЖЕ ПАТТІ ПРИПИНИ…

— Ходити в туалет так часто… — висунула гіпотезу одна з глядачок, і всі ще трохи посміялися.

— Хай там як, а вони просто дуркують із цією штукою, та й усе, — пирхнула дівчина з кінським обличчям. — Це дуже нерозумно. І медіуми, і вчені стверджують, що автоматичне письмо може бути небезпечне.

— Духи сьогодні не надто дружні, як ти гадаєш? — спитала Надін легковажно.

— Можливо, духи ніколи не бувають особливо дружні, — косо глянувши на неї, сказала довгообраза. — Або з підсвідомого може здійнятися щось таке, до чого ти абсолютно не готова. Знаєш, описано випадки, коли автоматичне письмо абсолютно виходило з-під контролю. Люди божеволіли.

— Ой, то ти вже якось дуже глибоко копаєш. Це ж просто гра.

— Буває, що ігри раптом стають дуже серйозними.

Найгучніший вибух сміху поставив крапку в міркуваннях дівчини в окулярах, і Надін не змогла їй нічого відповісти. Та сама Патті впала з ліжка й реготала, тримаючись за живіт і слабко ворушачи ногами. Повністю послання звучало так:

БАТЬКО КАЖЕ ПАТТІ ПРИПИНИ ЛІТАТИ В КОСМОС ІЗ ЛЕОНАРДОМ КАЦОМ

— Це все ти! — сказала Патті до Сенді, коли врешті відсміялася й змогла сісти.

— Ні, це не я, Патті, чесно!

— То був твій батько! З потойбіччя! Звідти! — сказала Патті інша дівчина, на думку Надін, добре відтворивши голос Бориса Карлоффа[95].

— Не забувай, що він на тебе дивиться, як будеш знову знімати труси на задньому сидінні Леонардового «доджа»!

Цей дотеп зустріли черговим вибухом сміху. Коли він угамувався, Надін проштовхалася до Рейчел і смикнула її за руку. Вона хотіла дізнатися завдання і тихенько втекти.

— Надін! — закричала Рейчел. Її очі весело блищали. Щоки розчервонілися, як троянди. — Сідай, дізнаймося, що тобі духи скажуть!

— Та ні, не треба. Я тільки прийшла дізнатися, що задавали з…

— Та ну те завдання в пень! Це важливо, Надін! Це особливий час! Тобі обов’язково треба спробувати. Сідай ось біля мене. Джейні, ти на той бік.

Джейні сіла навпроти Надін, і після наполегливих прохань Рейчел Тіммз Надін опинилася біля планшета; вісім її пальців злегка торкались одного з його кутів. Чомусь вона озирнулася через плече, шукаючи дівчину в окулярах. Та зважено кивнула їй, і флуоресцентні лампи вгорі відбилися в лінзах її окулярів та перетворили їх на два великі спалахи.

І тут стало страшно, згадала Надін, дивлячись на інший планшет у світлі ліхтарика, але ті слова, що вона казала дівчині в окулярах, знову їй згадалися: це ж просто гра, заради Бога, та що взагалі страшного може статися в місці, де під зав’язку напхалися дівчата і регочуть? Якщо існувала гірша атмосфера для викликання духів — чи злих, чи ні — то Надін просто не могла її уявити.

— А тепер тихо всі! — скомандувала Рейчел. — Духи, чи маєте ви що сказати нашій сестрі — спортсменці, відмінниці й просто красуні Надін Кросс?

Планшет не ворухнувся. Надін стало трохи ніяково.

— Іні-міні-чилі-біні!.. — тепер та дівчина, яка відтворювала голос Карлоффа, так само вдало відтворила голос лося Бульвінкля. — Духи готові говорити![96]

Знову сміх.

— Цитьте! — наказала Рейчел.

Надін вирішила, що якщо жодна з дівчат не почне ворушити планшет і ніякого дурного послання він не напише, то вона зробить це сама, хай буде яке-небудь коротке й зрозуміле послання, наприклад: «БУУУ!», — тоді вона зможе дізнатися завдання і спокійно піти.

Щойно вона зібралася спробувати, як планшет різко смикнувся під її пальцями. Олівець намалював чорну діагональ на чистому аркуші.

— Стійте! Так нечесно, духи, не пересмикуйте, — сказала Рейчел дещо нервово. — Це ти, Надін?

— Ні.

— Джейні?

— Нє-а. Чесно.

Планшет знову смикнувся, майже вириваючись із-під пальців, і ковзнув до верхнього лівого кута паперу.

— Ухтишка, — сказала Надін. — Ви відчули…

Відчули всі, хоча потім