Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Привіт, Костянтине. Не повіриш, запах твоїх цілющих яблук повернув мені пам'ять. Чи не хочеш повернутися та випити чаю? З цукерками, — вона притиснула телефон плечем до вуха та покрутила в руках коробку цукерок. — З горіхами, як я люблю. — Ярина скинула виклик, повернула телефон власнику та спокійно відкинулася на спинку крісла: — Зараз повернеться.

Цього разу пригнічений кримінальний авторитет увійшов повільно, ніби на нього чекала страта на площі, а не чаювання з солодощами. У карих очах плескалась вселенська туга. А лише кілька хвилин тому він відчував себе найщасливішою людиною на землі, оскільки сподівався, що бачив її та переступав поріг цього будинку востаннє.

— І де чай? — глухо поцікавився Костянтин, який зараз не відмовився б й від міцнішого напою.

За пів години після короткого чаювання з цукерками, Ярина, що сиділа на передньому сидінні поруч з водієм, вирішила перервати незручну тишу.

— Така гарна погода. Ідеальна для вечірніх прогулянок.

— Зовсім знахабніли, — процідив крізь зуби кримінальний авторитет й зупинив машину на світлофорі.

— Що не так? Ти сам приїхав, коли припустив, що щось трапилося. Значить, морально був готовий допомогти.

— Ти казала, що тебе треба підвезти, бо ніхто з дому більше виходити не планує, — похмуро нагадав Костянтин та відновив хід машини, коли спалахнуло зелене світло.

— Так, сонечко, я буду вже за десять хвилин, — Андрій, що розслаблено відкинувся на спинку заднього сидіння, всю дорогу розмовляв телефоном з Марією та щиро посміхався.

— Мені за тим поворотом зупини, — Сергій вказав правою рукою на кіоск із газетами й приготувався виходити.