Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

Ф е д р. Так.

С о к р а т. А нестями бувають двох видів: один є наслідком людських захворювань, а другий має місце тоді, коли людина з волі богів відхиляється від звичайного стану.

[B] Ф е д р. Правильно.

С о к р а т. Божественну нестяму — дар чотирьох богів — ми поділили на чотири види: пророче натхнення ми приписали Аполлонові, посвячення в таїнства — Діонісові, поетичне натхнення — Музам, четвертий вид віддали Афродіті й Еротові. Ми доводили, що найкращим із цих видів є любовна нестяма. Не знаю, як ми зобразили любовний стан: можливо, ми хоч трохи підійшли до істини, а можливо, й ві­дійшли від неї. До не дуже переконливого розмірковування ми приєднали міфічний гімн, в якому [C] благоговійно і пристойно прославили мого й твого, Федре, володаря Ерота, покровителя вродливих юнаків.

Ф е д р. Я тебе слухав із великою приємністю.

С о к р а т. Тепер постараємось дійти до того, як наше розмірковування від осуду почало переходити до похвали.

Ф е д р. Як же, на твою думку?

С о к р а т. Мені здається, що весь зміст промови [D] був, по суті, жартом, тільки те, що там було сказано випадково, належить до двох різновидів розмірковування. А вміло застосувати силу кожного з них — оце було б вдячним завданням.

Ф е д р. Що ж це за різновиди?

С о к р а т. У першому слід звести до однієї загальної ідеї всі розрізнені поняття, щоб точно визначити кожне з них і з’ясувати предмет повчання. Так ми й вчинили, коли зайшла мова про Ерота. Тоді насамперед було визначено, ким він є, далі — чи добре, чи й недобре — ми продовжували розмірковувати про нього — у всякому разі, наше розмірковування вийшло ясним і без жодних суперечностей.

[E] Ф е д р. А що ти розумієш під другим різновидом?

С о к р а т. Другий різновид розмірковування, навпаки, полягає у вмінні розділити все на види, на природні складові частини, не намагаючись роздрібнювати ані однієї частини, як це робить поганий кухар. Так, у наших недавно виголошених промовах ми [266] віднесли до одного загального виду всі прояви нерозумного мислення. Так само як у людському тілі є дві однакові сторони, одна з яких називається правою, а друга — лівою, так є й два способи мислення. У наших двох промовах ми визнали нерозумне мислення як один властивий нам від природи вид і в першій промові виділили немовби ліву частину. Потім ми знову розділили її, поки нарешті знайшли, так би мови­ти, [B] ліву любов, яку ми цілком слушно ганили. В другій промові ми підійшли до нестями з правого боку і знайшли там однойменну з першою, зате божественну любов, їй віддали перевагу і хвалили за те, що вона є джерелом великого щастя.

Ф е д р. Дуже правильно кажеш.

С о к р а т. Федре, я сам дуже люблю такі поділи на частини та зведення їх в одне ціле. Завдяки цьому нахилові я можу правильно говорити й мислити. І як­що в когось помічаю вміння розгледіти ціле та його природно пов’язані частини, то я «слідую за ним, неначе за богом»{269}. До тих, хто вміє це робити, я звертаюсь, [C] називаючи їх досі, — бозна, правильно чи неправильно, — «діалектиками»{270}. А тепер скажи, як тре­ба називати тих, хто вчився у тебе і в Лісія? Чи це не є якраз оте мистецтво красномовства, за допомогою якого Трасімах та йому подібні стали митцями промов і роблять такими інших, хто тільки приносить їм подарунки, немов царям?

Ф е д р. Вони й справді неначе царі, але нічого не тямлять у тому, про що ти питаєш. Як на мене, то ти правильно назвав цей вид розмірковування «діалектикою», [D] а от красномовство, як мені бачиться, все ще від нас вислизає.

С о к р а т. Що ти кажеш? Було б дуже добре, якби не тільки діалектика, а й щось інше, окрім неї, заслуговувало на назву мистецтва. Так чи інак, ми повинні не ухилятись, а поговорити про те, що таке красномовство.

Ф е д р. Про це багато написано в книгах, присвячених мистецтву красномовства.

С о к р а т. Добре, що ти згадав їх. На мій погляд, на самому початку промови повинен бути вступ. Чи це ти називаєш прикметами мистецтва, чи ні?

[E] Ф е д р. Так.

С о к р а т. Друге місце у промові займає розповідь із вміщеними в ній свідченнями, третє — докази, четверте — правдоподібні висновки. А цей незрівнянний митець у красномовстві, родом із Візантія, додає ще підтвердження й додаткові твердження.

Ф е д р. Ти маєш на увазі шановного Теодора?

[267] С о к р а т. А кого ж іншого? В обвинувальній і захисній промові, — твердить він, — слід додати ще спростування і додаткове спростування. А хіба ж можна не поставити на чільному місці прекрасного Евена з Паросу?{271} Він-бо перший винайшов побічні пояснення і непряму похвалу. Дехто каже, начебто він для легшого запам’ятовування виклав віршем свої міркування про непрямий осуд. Ох і вигадливий же він чоловік! А Тісія{272} і Горгія не торкнемось? Адже саме вони доводять, начебто ймовірності слід віддавати перевагу перед істиною; [B] силою свого красномовства вони мале видають за велике, а велике — за мале, нове — за давнє, а давнє — за нове. Їм належить уміння складати то стислі, то безмежно довгі промови на будь-яку тему. Коли я розповів про це Продіку{273}, він розсміявся і відповів, що тільки він відкрив справжні правила красномовства: промови, на його думку, не повинні бути ні довгими, ні короткими, а мати міру.

[C] Ф е д р. Дуже розумно, Продіку!

С о к р а т. А Гіппія{274} не згадаємо? Я вважаю, що однакових поглядів із Продіком був наш гість з Елеї{275}.

Ф е д р. Очевидно.

С о к р а т. А що нам сказати про «Музей слів» Пола{276} — про його повтори, вислови, образні вирази, про збірник милозвучних слів Лікімнія, який він подарував Полові?

Ф е д р. А чи не було чогось подібного у Прота­гора?{277}

С о к р а т. Він розробив учення про мовну правильність, та й йому належить ще чимало цінного. Але у жалібно-слізних промовах про старість і бідність, на мій погляд, [D] завдяки силі красномовства узяв гору халкедонець{278}. Чарами свого красномовства він здатний викликати гнів у юрби і знову приборкати розгніваних. Так принаймні він запевняв. Він також митець зводити наклепи й відхиляти їх.

Щодо закінчення промови, то всі більш-менш сходяться у поглядах, лише одні називають його оглядом, а інші — інакше.

Ф е д р. А чи ти згоден, що наприкінці треба в головних рисах нагадати слухачам, про що була мова?

С о к р а т. Я так думаю, але що ти ще можеш сказати про мистецтво красномовства?

Ф е д р. Та дрібниці, про які не варто говорити.

[268] С о к р а т. Залишмо дрібниці осторонь. Краще зосередитись на питанні,