Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

З цього часу ви обізнані і з технологіями захоплення проводом УЦР влади на території дев’яти губерній так званого «південно-західного краю» Росії, здійснення ними найтяжчого злочину — державної зради, що виявилося у факті підписання сепаратної мирної угоди з країнами Почвірного союзу в Бресті та подальшій окупації частини Російської держави військами Австро-Угорської та Німецької імперій.

Узагальнення здобутків сучасних українських істориків дозволило постулювати такі аксіоматичні положення:

1. Сучасна держава Україна являє собою конгломерат нетотожних за обставинами походження та розвитку земель, об’єднаних в одній державі терористичними та/або адміністративними методами.

2. Яких-небудь суттєвих історичних, ментальних, правових, культурних, ідеологічних, економічних, психологічних або будь-яких інших причин, які уможливили б її продуктивний розвиток на власній основі, не існує.

3. Будь-яка централістична модель побудови політичної системи України прирікає державу, країну, державні інститути, соціум, громадян на перманентні конфлікти, стагнацію та занепад.

4. Єдиною продуктивною формою державного устрою «України-Руси» може бути об’єднання самоуправних громад з делегацією деякої частини повноважень конституційно суворо обмеженій кількості центральних органів влади.

Тепер можемо перейти до основної теми цієї частини цього збірника.

Українська Держава/ Гетьманат:  

сучасний стан розуміння проблеми

На перший погляд особливості становлення та функціонування Української Держави (далі — УД) на чолі з генерал-лейтенантом, Гетьманом всієї України Павлом Скоропадським є темою, вивченою вітчизняними суспільствознавцями найбільш ґрунтовно, всебічно та об’єктивно.

Українська держава в травні—листопаді 1918 р. Суспільне надбання

Прапор Української Держави. Суспільне надбання

І це — попри майже столітні вперті зусилля публіцистів та істориків націонал-соціалістичної і комуністичної орієнтацій сфальсифікувати добре і давно відомі факти та обставини.

При цьому жоден з національних істориків — поза його політичними уподобаннями — не міг утриматися від спокуси сформулювати свій варіант відповіді на питання:

— якою бачив цю українську державу її засновник?

— якими були політична форма та зміст цієї держави?

Відповідей було сформульовано безліч, але усім їм, на переконання автора спеціального і, що рідкість, компетентного дослідження, «бракує об’єктивності у висвітленні основних подій та процесів часів Української Держави. Вони несуть відбиток особистих симпатій чи антипатій авторів до гетьманського режиму»[1].

Між тим, знаходимо і виверені, адекватні, науково обґрунтовані оцінки. Наприклад, такі.

Герб Української Держави. Суспільне надбання 

Гетьман Української Держави П. Скоропадський (1873—1945 рр.). Суспільне надбання

Перша. «Основа державного суверенітету у П. Скоропадського — територія, тому його розуміння суверенітету можна визначити як територіальний суверенітет... Ідея державного суверенітету у П. Скоропадського логічно поєднана з ідеєю соборності України».

Друга. «П. Скоропадський був одним з перших діячів України, які втілювали в життя ідею про український народ як поняття політичне, а не тільки етнографічне, національне».

Третя. «За П. Скоропадським, держава може стати об’єднуючим началом для численних націй і народностей, які проживали в Україні».

Четверта. «Українська Держава повністю реалізувала суверенні права: створювала власні органи влади, здійснювала законотворчу діяльність і судочинство, підтримувала порядок на своїй території та проводила зовнішні зносини».

П’ята. «Визначальний вплив органів, які представляють волю народу, та право, що завжди мало пріоритет перед волею, навіть перед волею суверена, не дали змоги розвинутися абсолютизмові державної влади до потворних форм».

Шоста. «Ідейно Українська Держава 1918 р. відповідала за формою авторитарній державі з посиленими охоронними функціями і невтручанням у приватно-правові відносини. Авторитаризм П. Скоропадського досить адекватно відповідає сучасному розумінню авторитаризму, який вважають таким, що істотно обмежує права людини, але не знищує їх».

Сьома. «Не підлягає сумніву, що П. Скоропадський бачив Україну суверенною державою, яка б володіла єдністю та неподільністю влади, самостійністю, верховенством та незалежністю, повнотою суверенних прав».

Восьма. «Характер правового поля, задекларовані наміри гетьманського уряду та практики їх реалізації свідчили про те, що кінцевою метою державного будівництва було формування громадянсько-правового суспільства, в якому пріоритетними були б закон і захищене право власності... Реалізуючи ідею суверенітету гетьмана (інституційного суверенітету), П. Скоропадський обумовив обмеження влади правом» (виділено нами. — Д. Я.).

Дев’ята. «У той же час П. Скоропадський вважав пріоритетними інтереси держави, а не права і свободи громадян, що не завадило детально виписати і задекларувати основні права громадян у конституційних за своїм характером законах про тимчасовий державний устрій України».

Десята. Гетьман вважав за необхідне «правове регулювання законо­творчості», намагався визначити правовий статус особи, був свідомим того, що за своїм значенням та роллю закон не може слугувати засобом боротьби поміж різними політичними силами[2].

Попри це, в науковому середовищі все ще існує свій Берлінський мур. Будувати його почали в 20-х роках минулого століття.

Представники першої групи «будівельників» цього муру УД різко критикують, дорікають гетьманові за те, що він, мовляв, обслуговував інте­реси «російсько-польсько-жидівської буржуазії»[3]. Інші пункти їх звинувачень звучать так: УД — це «типова одноособова самозвана диктатура, яка виникла шляхом державного перевороту», який «з погляду конституційного права був уповні безправний. Гетьман... ніколи не старався хоча б «ex post» і хоча б позірно легалізувати свій переворот додатковою згодою українського народу, суверенність якого щодо встановлення тривалого державно-конституційного ладу України він формально визнав у своїх основних державних актах»[4]. Інший противник Гетьманату стверджував: «... під владою Скоропадського український нарід пережив суспільну реакцію і національне поневолення, прикрите назвою «Українська Держава»[5]. Нарешті, учасники антигетьманського табору безапеляційно, але і без жодного аргументу стверджують: від 30 квітня до 13 листопада «існував тільки новий державний режим у межах наявного устрою УНР», який змінив сутність лише впродовж останнього місяця свого існування, тобто від 14 листопада до 14 грудня 1918 р.[6].

Представники другої — якщо не апологізують, то, принаймні, відгукуються про УД і її керманича надзвичайно схвально. Вони переконують: режим Гетьманату висловлював інтереси «його найголовніших та найконструктивніших верств» — заможного селянства, поміщицтва, промислової, фінансової та інтелектуальної еліт. Режим УД розглядається «як апогей опозиційного Центральній Раді широкого селянського руху за встановлення „ладу” і „твердої руки”». Вони також цілком слушно констатують: «...ідея встановлення „твердої влади” знайшла значну підтримку у суспільстві, квітневий переворот був суто українською ініціативою, але німецьке командування уважно спостерігало за процесом зміни влади і контролювало його».

Так, активний діяч УЦР і УД, Дмитро Дорошенко, наголошував: імена Скоропадського й Василенка — «вже самі собою свідчать, що ідеться не про «кінець української державності», а щонайбільше — про зміну її форми»[7].

Сам гетьман, у свою чергу, нібито виходив з того, «що українська самостiйна i незалежна держава зможе на довший час устоятися з причини браку творчих сил i малої нацiональної свiдомостi широких народних мас, — знайомимося ще з однією думкою, — i тому не хотiв зв’язуватися з українським визвольним рухом». Крiм того, Скоропадський «...вважав весь час свого гетьманування, що український нарiд — це темна маса, негiдна нiяких полiтичних прав», отож