read-books.club » Сучасна проза » Дженні Герхард, Теодор Драйзер 📚 - Українською

Читати книгу - "Дженні Герхард, Теодор Драйзер"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дженні Герхард" автора Теодор Драйзер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 77 78 79 ... 110
Перейти на сторінку:
ділового підприємства, а поправляти здоров’я йому не треба...

Зате Дженні була в захопленні від усього, що бачила, і просто тішилася цим новим життям. У Луксорі й Карнакі, про існування яких вона раніше й не підозрювала, їй відкрилася стародавня культура, велетенська, багатогранна й закінчена. Мільйони людей жили й помирали тут, вірячи в інших богів, в інші форми правління, інші правила життя. Дженні вперше усвідомила, яка велика земля. Думаючи про Грецію, яка одійшла в минуле, про загиблу Римську імперію, про Єгипет, який поринув у забуття, вона зрозуміла, які мізерні й дрібні наші турботи й думки. Лютеранське благочестя батька вже не здавалося їй таким значним, а суспільний устрій Колумбуса в штаті Огайо — непорушним. Мати завжди надавала великого значення тому, що скажуть люди, що подумають сусіди, а тут Дженні бачила незліченну кількість могил, у яких заспокоїлися люди, і погані й хороші. Лестер пояснював їй, що різниця в моральних критеріях викликається іноді кліматом, іноді релігією, іноді — появою якої-небудь виключної особи, подібної до Магомета. Лестер любив відзначати, як мало важать умовності в масштабах цього світу, такого неосяжного в порівнянні з тим маленьким світом, до якого вони звикли, і Дженні по-своєму розуміла його. Взяти хоч би її минуле. Припустимо, вона зробила щось недобре; для якоїсь купки людей це, можливо, важить і багато, але в плані всієї історії людства, всіх рушійних сил, що керують світом, — яке це має значення? Мине небагато часу, і всі помруть, і вона, і Лестер, і ці люди. Нічого немає реального й одвічного, крім доброти, сердечної, людської доброти. Все інше минуще, як сон.

Розділ XLV

Трапилось так, що за кордоном — спочатку в Лондоні, а потім у Каїрі — Лестер знову зустрів ту єдину жінку, якщо не рахувати Дженні, яка йому колись справді подобалась. Він не зустрічався з Летті Пейс дуже давно, вона біля чотирьох років була дружиною Мальколма Джералда, а потім уже два роки — чарівною вдовичкою. Мальколм Джералд, банкір і біржовик з Цинциннаті, залишив своїй дружині велику спадщину. У неї була дитина, дівчинка, яку доглядала досвідчена няня, а сама вона жила завжди оточена поклонниками — цвітом усіх столиць цивілізованого світу. Летті Джералд була обдарована жінка, вродлива, елегантна, з вишуканими манерами, вона писала вірші, дуже багато читала, вивчала мистецтво і від усієї душі захоплювалась Лестером Кейном.

Свого часу вона по-справжньому кохала його, бо, пильно придивляючись до людей, не знайшла нікого, хто був би кращий від Лестера. Він здавався їй врівноваженим, таким спокійним. Він не терпів лукавства. Його не вабила фривольна легкість світських розмов, він вважав за краще говорити про прості й конкретні речі. Скільки разів їм траплялося, непомітно пішовши з бального залу, розмовляти де-небудь на балконі, дивлячись на димок його сигари. Лестер розмовляв з нею на філософські теми, сперечався про книги, розказував про політичне становище і про суспільні умови в інших містах, — одно слово, ставився до неї, як до розумної людської істоти, і вона довго, уперто сподівалася, що він їй освідчиться. Скільки разів, дивлячись на його велику голову, на коротко підстрижене каштанове волосся, вона ледве стримувалась, щоб не погладити його. Його переїзд до Чикаго був для неї жорстоким ударом, — тоді вона нічого не знала про Дженні, але інстинктивно відчула, що Лестер для неї втрачений.

А в цей час Мальколм Джералд, один з найвірніших і пристрасних її поклонників, в двадцятий чи тридцятий раз освідчився їй, і вона погодилась. Вона не кохала його, але треба ж було за кого-небудь вийти заміж. Йому йшов сорок п’ятий рік, і він прожив з нею всього чотири роки, протягом яких остаточно переконався, що його дружина — чарівна й дуже поблажлива жінка, яка вміє широко дивитися на життя. А потім він помер від запалення легенів, і м-с Джералд залишилася багатою вдовою. Дуже чарівна, досвідчена в світських справах, вона мала одну-єдину турботу — як витратити свої гроші.

Проте вона не виявляла здатності кидати гроші на вітер. З юнацьких літ ідеалом мужчини став для неї Лестер. Мізерні графи, лорди, барони, яких вона зустрічала в світі (а з роками в неї налагодились досить широкі знайомства і зв’язки), анітрохи не цікавили її. Їй до смерті обрид зовнішній лоск титулованих персон, що охотяться за доларами, з якими вона зустрічалась за кордоном. Вона добре розбиралася в людях, багато спостерігала, вміла схопити і соціальний, і психологічний бік того, що бачила, і, природно, не мала ілюзій щодо цих панів і втіленої в них «цивілізації».

— Я могла б бути щаслива навіть в убогій халупі з однією людиною, яку я колись знала в Цинциннаті, — сказала вона одного разу своїй титулованій приятельці, уродженій американці. — Це була велика людина, людина ясного розуму й чистої душі. Коли б він освідчивсь мені, я б вийшла за нього, хоч би мені довелося самій заробляти гроші.

— А він був дуже бідний? — запитала приятелька.

— Зовсім ні. Він був досить багатий. Але для мене це не відігравало ніякої ролі. Мені потрібний був він сам.

— Згодом це все ж відіграло б певну роль.

— Ну, не скажіть, — заперечила м-с Джералд. — Я ж знаю, я ждала його багато років.

Лестер зберіг про колишню Летті Пейс найприємніші згадки. Колись вона йому дуже подобалась. Чому він не одружився з нею? Багато разів він запитував себе про це. Вона була б для нього найкращою дружиною, батько схвалив би цей шлюб, всі були б задоволені. А він зволікав і зволікав, потім з’явилася Дженні, а там він перестав думати про Летті. Тепер вони знову зустрілися після шестирічної перерви. Він знав, що вона вийшла заміж. До неї дійшли невиразні чутки про його зв’язок і про те, що нарешті він одружився із своєю коханкою і живе на Північній околиці. Про його фінансове скрутне становище вона нічого не знала. Вперше вони зустрілися червневого вечора у готелі «Карлтон». Вікна були розчинені, в ароматі квітів, що лився з саду, була радість нового життя, яка охоплює весь світ з поверненням весни. У першу хвилину Летті розгубилась, у неї перехопило дух. Але вона швидко опанувала себе й невимушено простягла руку.

— Боже мій, та це Лестер Кейн! — вигукнула вона. — Ну, здрастуйте, як я рада вас бачити! А це місіс Кейн? Щаслива з вами познайомитись. Так приємно зустріти старого друга, немов молодість повернулася. Ви мені

1 ... 77 78 79 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дженні Герхард, Теодор Драйзер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дженні Герхард, Теодор Драйзер"