Читати книгу - "Грає синє море, Станіслав Володимирович Тельнюк"

— Стріляй! — нетерпеливиться Клюсикові.

Щось димиться, куриться, нарешті одна гармата незграбно випльовує ядро в воду.

— Що там таке сталося? — скажено гукає Клюсик. — Чому не стріляєте?

— Порох…

— Що з порохом?

— Мокрий, чорти б його забрали! Зрада!

— Зрада! Зрада! — залунало й на інших чайках. — Мокрий порох!

— Хлопці, назад! — одчайдушне кричить Клюсик. Та чайку настигає другий залп з галери. Хтось з козаків зойкає.

— Горни назад! — волає Клюсик.

Чайка відходить назад. Навздогін їй летять кулі, вони падають у море, не завдаючи козакам шкоди.

Потім на галері лунає розкотистий грім. Це б'ють турецькі гармати. Ядра пролетіли десь ізбоку.

— Відходь, хлопці, відходь! — мало не плачучи, кричить Клюсик. — Отже ж біда яка!..

Вся бухта мов чекала перших пострілів. Ожили гармати на галерах, заворушилося на березі, шум і гам знявся у місті. Козаки й донці, що мали висадитися на берег з лівого боку, зустріли сильний опір турків. Та їх ніщо не могло спинити. Вони стрибали з човнів просто в хвилі й бігли на берег, рубаючи шаблюками направо й наліво.

Ціла орта яничарів була вибита десь за півгодини. Ніхто з них не відступив — усі лягли під ноги козакам.

— Вперед! До кишел! — гукнув Єфтимій Петрунін. — Усе, що по дорозі, — пали! Хай буде переполох!

І от уже запалали яничарські казарми. Загорілися будинки, піднялося полум'я над Трапезонтом.

і з правого боку спалахнуло. Там теж висадилися козаки й донці. Галас з усіх боків, крики розпачу… Прийшла біда в Трапезонт. І привів її не якийсь заброда—чужинець, а син султана й трапезонтської гречанки Єлени — Ях'я—Олександр.

В палаці трапезонтського бейлер—бея чекали на козаків. Більше тисячі найкращих лучників стало на мури. У дворі палали вогнища, на яких булькали у казанах смола й кип'яток…

А ті кілька чайок, що помчали за Клюсиковою чайкою до велетенської галери, і не думали відступати. Їхні гармати не стріляли, але від влучних пострілів козацьких рушниць турки мусили ховатись за прибудовами на верхній палубі велетенської галери.

Передня чайка нарешті підійшла впритул до галери.

— Пу—гу! Пу—гу! — закричали всі гуртом. Чекали. Може, звідти, де сидять гребці, хтось озоветься.

Та звідти посипалися стріли. Упав один козак, другий…

— Ну, чекай же, вражий турку!

Козаки вийняли затичку з порохового барила, підняли його на ратищах угору. Ще одним ратищем підняли запалену ганчірку, сунули в порох — і кинули крізь отвір для весел всередину галери.

Задимілося, а вже потім таки бабахнуло, ледь козакам голів не поодривало.

— Давай ще одну галушку!

І ще одне барильце з порохом полетіло до турків. І знову — дим, а потім скажений вибух…

— Давай ще!

Підняли барило, та не встигли підпалити — дали турки залп по ньому. Плюнуло барило вогнем на турків і на козаків, зірвало голови з чотирьох одчаюг…

— На абордаж!

Вчепилися за весла, за гаки, за бруси і полізли на галеру. Навколо дим, турки очманіли, а вже козаки з шаблюками порядкують…

Ще кілька барилець з порохом кинули козаки на палубу і всередину. Шугнула галера вогнем. Козаки, мов чорти з пекла, стали вистрибувати в море…

— Хлопці! — закричав Клюсик. — Ану, знову до галери! Ми їм зараз покажемо!

З нижніх поверхів галери вибивався вогонь, чорно—червоний дим підіймався вгору. На верхній палубі метушилися турки, намагаючись пострілами з гармат відігнати судна запорожців та донців.

— Ах ти іродова душа! — гукнув Клюсик. — Гориш?! Так ми зараз такий смолоскип із тебе зробимо, що ну! Швидше горніть, хлопці! Весь наш порох повикидаємо їм в огонь. Там він таки загориться!

Чайка мчала назустріч галері. Кілька ядер збурило воду біля неї.

Ніхто не помічав Яремка. А він горнув веслами разом з усіма, задихаючись від утоми, не чуючи до крові натертих рук.

— Швидше, хлопці! І шумить, і гуде, дрібний дощик іде!.. — завів Клюсик пісню.

І затанцювали весла, мов скажені. Ось уже зовсім близько галера. Ось уже дим від неї їсть очі…

Ударило ядро в корму. Там, де тільки—но сидів Тодось, не залишилось нічого. Відбило корму. Вода тече в чайку. Нічого! Не потонемо. Очерет підтримає.

Закрив півнеба борт галери.

— Кидай, хлопці, порох туркам!

Барила летять у дим і вогонь. Одно, друге, третє. Загоготіло, язики полум'я вирвалися нагору. Залементували турки на верхній палубі. Стріляють навмання.

Якийсь турок, палаючи, стрибає у воду. Тільки випірнув, схопив обпеченим ротом повітря та й пішов на дно… А козаки стоять по пояс у воді, і не холодно їм, розпалилися боєм…

— Ану, хлопці, назад погорнемо! — закричав Клюсик, коли викидали весь порох. — Треба подивитися, що воно вийшло.

Напівзатоплена чайка якось відійшла від борту галери на кількадесят сажнів.

— Горить! Горить! — зареготався Клюсик. — Бач, як бігають, іродові душі! Ото буде фарос,[148] га?

Галера й справді стала маяком. Від її полум'я було добре видно й інші турецькі кораблі. Біля них теж кипіла битва.

— Де ж отаман Олександр? — почув Карпо голос сеньйора Гаспероні. — Треба б до нього підійти…

— А треба, — озвався хтось попереду. — На нашій чайці багато не навоюзш…

— Чекай, — відмахнувся Клюсик. — Я ще хочу довідатися, що є в каюті капудана—баші. Зараз я туди збігаю… У турків — переполох, вони