read-books.club » Сучасна проза » Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд 📚 - Українською

Читати книгу - "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 77 78 79 ... 91
Перейти на сторінку:
шизофренія. Окрім того, як тепер, так і тоді, я був людиною старомодною, тобто своєрідним лицарем честі, а не зради, отже, мій відхід чи втеча міг би бути потрактований як зрада. Тому вирішив Іри дочекатися, адже наша спроба поєднати в собі обидва Житомира тільки почалася.
40

І я побачив її, сидячи на бульварі трохи далі від пам’ятника співцеві Російської імперії, — чудового, блакитного метелика, що не йшов, а вільно плив жовтим полем алеї, а коли наблизилася, уздрів, що обличчя її схвильоване й гарне.

— Дивовижно, що вигадав цю поїздку! — сказала, сідаючи коло мене. — Скільки в мені розворушилося!

— Як тебе прийняли? — спитав я.

— Дуже приязно. Я, правда, сказала, що проїздом і маю мало часу. Шкодували про те. Пам’ятають мене дівчинкою і не пізнали, за винятком дядька, той бачив мене більшою. Але я їм показала фото, і ми багато згадали.

Отже, фото брала з подвійною метою: для мене і для родичів.

— Радий, що тебе це приємно схвилювало, — мовив.

— Тепер я вільна від свого Житомира й потребую твого, — сказала Іра. — Куди підемо?

— Хотіла в парк, — проказав. — Тоді до річки, там є дощатий міст для пляжників. Можна перейти на той бік.

— А що на тому боці?

— Змога побути на самоті. Трава, сонце і горби.

— Хочу попередити: в мене те, і сьогодні нічого не вийде. На жаль! — сказала.

— Ну що ж, — трохи прикис я. — Об’єктивна реальність.

— Самій шкода, — шепнула, обдаючи мене лагідним поглядом. — Але в нас з тобою ще море часу.

— Тоді рушили?

— Стривай, — сказала вона. — Хочу роззирнутися. Цей бульвар чудовий, але чомусь мені не знайомий. Тут нічого не переробляли?

— Ні, — мовив я, — який був, такий і залишився.

— А в мене в пам’яті парк, але чомусь без бульварів. Підемо?

— Так, — сказав я, зводячись.

Узялися за руки і йшли якийсь час мовчки.

— Обіцяв щось сказати, — нагадала вона.

— Ні, обіцяли одне одному щось сказати. Отже, перше слово тобі як жінці.

Ішла якийсь час задумавшись.

— Тут чудово, — проголосила. — І в мене більше згадок, як думок.

— То як нам вийти з нашої ситуації? — спитав я.

— Не знаю, — відповіла тихо. — Хочу почути твоє мудре слово, ти за мене розумніший.

І я відчув, що її рука стисла мою сильніше.

Не пригадував своєї обіцянки, був-бо зайнятий іншим. Але тут мене раптом ніби прорвало. І я заговорив, сам дивуючись, що так легко потекли слова:

— Ситуація і справді не проста, і те, що скажу, лише принагідна думка. Одружитися зараз не можемо, треба приготувати батьків.

— А де ж твої два шляхи? — спитала.

— Є, — мовив рішуче. — І не два, а три.

— Від дуалізму до тріяди. Бачу в тобі поступ.

— Іронізуєш? — спитав, бо розбивала цими репліками мою потокову наладнаність.

— О, вибач, я все ще під враженням від зустрічі з домом мого дитинства.

— То, може, не будемо про практичні речі? — спитав. — Адже в нас, як сказала, море часу.

Ішли якийсь час мовчки.

— Будемо, — проголосила тихо, але твердо. — Хочеться вирішити все в Житомирі. І ще раз вибач, що перебила тебе, — важко переключатись. Готова тебе вислухати. Отже, три шляхи…

Тепер зосередитися треба було мені, бо я не так сколотився, як сколихнувся.

— Так, — сказав. — Найпростіше, на твою ж пропозицію, відгородитися від батьків, дідів і прадідів, забути і їх, і їхні історії, тобто відірвати їх від себе, а жити власним життям. Тобто одружитись і на все інше плюнути.

— Що цьому заважає? — спитала так само тихо.

— Моя невлаштованість, незабезпеченість і бездахість. Тобто нам довелося б долати немалі труднощі. Без ремства, нарікань, аж доки чогось доб’ємось.

— По-моєму, це не найпростіший, а найскладніший шлях.

— Можливо. Але при добрій волі, любові, взаємодопомозі й відданості — цілком можливий.

Вона йшла якийсь час мовчки.

— Ти сказав, що одружитися зараз не можемо через батьків. Що мав на увазі?

— Коли залучимо до цього батьків. Тобто неможливо, щоб я пішов жити до тебе.

— Таки неможливо, — зітхнула Іра. — Який же шлях другий?

— Романтичний, — сказав я. — Зачекати кілька років, поки закінчу навчання і влаштуюся.

— Що ж у тому романтичного? — спитала, коротко на мене зирнувши.

— Знаєш, що таке таємний шлюб? — спитав я. — Шлюб осіб царської чи якої там крові з особами крові нецарської, а ти ж принцеса?

— Смієшся? — спитала втомлено й печально.

— Аж ніяк, — мовив я трохи патетично, здається, це мій ґандж — часом удаватись у патетику. — Я тут сидів і думав, що доля недаремно завела нас у місто нашого дитинства. Отож давай зв’яжемося тут взаємною присягою на вірність, любов, тобто постанемо зі своїм коханням не перед суспільством чи церквою, зрештою, це те саме, а перед Богом.

— Ти що, віруючий? — здивовано спитала вона.

— Тією мірою, якою віруючою є кожна людина — визнає вона це, а чи ні.

— Не зрозуміла, — зирнула на мене.

— Гаразд, спробую пояснити, — мовив я. — Якось мені розповідала, що, мандруючи, ледве не втопилася. Зверталася тоді до Бога?

— Так! — протягла вона. — Але це вийшло якось саме від себе. І звідки

1 ... 77 78 79 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд"