Читати книгу - "Подорож на Місяць"

утворює кільцевий вал Тіхо, гори приліплюються по боках зовнішнього й внутрішнього схилів, як гігантські тераси. Вони, здається, на кілометр вищі на заході, ніж на сході. Ніяка система земних укріплень не може зрівнятися з цією природною фортифікацією.

Природа не залишила на дні кратера жодного рівного й порожнього клаптя землі. Він має особливу орографію, гірську систему, яка робить його немов маленьким відокремленим світом.

У цій широкій огорожі могло б уміститися десять таких міст, як стародавній Рим.

Розділ XVIII
СЕРЙОЗНІ ПИТАННЯ

Снаряд пролетів над Тіхо. Барбікен і його два приятелі спостерігали з найсумліннішою увагою ці блискучі смуги, які славетна гора так дивно розкидала на всі боки. У деяких місцях ці світлові смуги виблискували на протязі 1 300 кілометрів від Тіхо і, як видно, вкривали половину південної кулі, особливо ж на схід, північний схід і північ. Всі вони виходили із спільного центра, з кратера Тіхо, немовби випромінюючись із нього. Гершель приписував їх блискучість застиглим від холоду потокам лави. Думка ця не була прийнята. Інші астрономи бачили в цих нез'ясованих променях гірські осади, ряди ератичних валунів[89], які виникли в епоху утворення Тіхо.

— А чому б і не так? — спитав Ніколл у Барбікена, який викладав ці різні думки, заперечуючи їх.

— Бо правильність цих світлових ліній і стихійна сила, потрібна для того, щоб віднести на таку відстань вулканічні речовини, не може бути з'ясована.

— От чорт! — відповів Мішель Ардан. — А мені здавалося легким з'ясувати походження цих променів.

— Справді? — вимовив Барбікен.

— Справді, — продовжував Мішель. — Досить буде сказати, що ця розширена зореподібна розколина схожа на зірки від удару кулі або каменя об широке квадратне скло.

— Добре сказано! — усміхнувся Барбікен. — Але яка ж це рука була така могутня, щоб кинути камінь, який зробив оцю розколину?

— Рука для цього не потрібна, — відповів Мішель. — А щодо каменя, то припустімо, що це комета.

— А! Комети! — вигукнув Барбікен. — Іноді ними пояснюють не те, що треба. Мій любий Мішелю, твоє пояснення не погане, але комета тут не потрібна. Удар, який утворив цю розколину, міг іти зсередини світла. Сильне стиснення місячної кори через охолодження могло бути причиною цієї гігантської зореподібної розколини.

— Хай буде стиснення чи хоч спазми у Місяця в животі!

— Крім того, — додав Барбікен, — ця думка була висловлена англійським вченим Насмітом, і вона, мені здається, вірно пояснює променистість цих гір.

— Цей Насміт не був дурнем! — відповів Мішель.

Довгий час мандрівники, яких таке видовище ще не переситило, дивувалися величності Тіхо. Їх снаряд, що потопав у подвійному світлі, з одного боку, від Сонця і з другого — від Місяця, повинен був мати вигляд розпеченої кулі. Отже, вони раптом перейшли від лютого холоду до сильної спеки.

Тимчасом Мішель Ардан знов почав розпитувати своїх друзів, як вони гадають — чи є на Місяці представники тваринного світу.

— Я гадаю, ми можемо відповісти, — сказав Барбікен. — Але питання не повинно стояти в такій площі. Я вимагаю інакше поставити його.

— Постав інакше, — відповів Мішель.

— Ось як, — продовжував Барбікен. — Проблема ця двостороння і повинна мати два розв'язання. Чи заселений Місяць тепер? Чи був він заселений колись?

— Гаразд, — сказав Ніколл. — З'ясуймо спершу, чи заселений Місяць тепер.

— Сказати правду, я про це нічого не знаю, — зауважив Мішель.

— А я відповім негативно, — продовжував Барбікен. — У такому стані, як він перебуває тепер, з цією, напевне, дуже тонкою і рідкою атмосферною оболонкою, із своїми, здебільшого, пересохлими морями, недостатніми ресурсами води, бідною рослинністю, з разючими переходами від жари до холоду, з ночами й днями в 354 години, Місяць не придатний для розвитку тваринного світу і не має необхідних умов для розвитку живого життя.

— Згоден, — відповів Ніколл. — Але чи немає на ньому життя в зовсім інших формах, чи не заселений він істотами, інакше організованими, ніж ми?

— На це питання, — заперечив Барбікен, — ще. важче відповісти. Проте я спробую. Я спитаю в Ніколла, чи не здається йому рух необхідним результатом якогось існування, хоч яка б була його форма й організація?

— Без усякого сумніву, — відповів Ніколл.

— Ми спостерігали місячну поверхню на відстані п'ятисот метрів і, як нам здавалося, ніщо там не рухається. Наявність будь-якого населення була б виявлена будовами, спорудами, навіть руїнами. Але що ж ми бачили? Скрізь і всюди — геологічну роботу природи, роботи людини не було ніде. Отже, якщо на Місяці існують представники тваринного світу, — вони заховані у цих бездонних проваллях, в які не може проникнути людське око. Цього я не можу припустити, бо вони залишили б сліди свого перебування й пересування на рівнинах, які повинен вкривати шар атмосфери, хоч би який тонкий він був. Але ці сліди ніде не позначаються. Отже, залишається єдина гіпотеза про існування породи живих істот, для яких рух, або інакше життя, не існує!

— Це все одно, що сказати — живі істоти, які не живуть, — заперечив Мішель.

— Саме так, — відповів Барбікен, — це не має для нас ніякого сенсу.

— Тоді ми можемо сформулювати нашу думку, — сказав Мішель.

— Так, — відповів Ніколл.

— Гаразд, — продовжував Мішель Ардан. — Наукова комісія, засідання якої відбулось у снаряді Гарматного клубу, після ствердження своїх тез фактами нових спостережень, одноголосно ухвалила в питанні про заселення Місяця на теперішній час таке: ні, Місяць не заселений.

Цю ухвалу президент Барбікен підписав у своєму блокноті, куди був заведений протокол засідання 6