read-books.club » Сучасна проза » Хвороба Кітахари 📚 - Українською

Читати книгу - "Хвороба Кітахари"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хвороба Кітахари" автора Крістоф Рансмайр. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 77 78 79 ... 106
Перейти на сторінку:

Вовча пора. У Моорі ці години після півночі називали вовчою порою… Це ж треба такому — думати зараз про Моор.

Лілі не було. Вона спала десь там, у котромусь із цих будинків. Лежала у темряві, за якимось із цих вікон. Сама. Або в обіймах чужинця. Цього він не знає.

І батька не було. Лежав ніби похований під армійськими ковдрами на початку довгого ряду сталевих койок, в одному з бараків Великого лазарету. Це він знає. Сам бачив. Сам залишив старого у великій порожній палаті. Під цими ковдрами.

А мул? Кобила? Лілі і її забрала з собою. Де вона, ця коняка, яка несла його через Кам'яне Море на рівнину й зігрівала своїм великим тілом? У стайні? В сараї? Чи є у Бранді взагалі стайні, при такій кількості машин?

Уже далеко за північ, серед свята, у метушливому натовпі, який підштовхував його і тягнув за собою, і вгамувався лише під ранок, Берінг збагнув, що залишився сам. Він кудись плив серед юрби, допивав із кимось залишених стаканчиків шнапс і холодний пунш, доїдав, випереджаючи бродячих собак, м'ясо з картонних тарілок, сидів серед п'яних на відкидному стільці біля імпровізованої естради, ненадовго заснув сидячи, різко прокинувся, і знову плив у людському потоці, стараючись триматися ближче до джипів, вантажівок та лімузинів, припаркованих прямо на вулиці, без охорони: машини, машини під кожним будинком. Так, він був на рівнині. Дістався-таки. Був у Бранді, пізньої ночі, в оточенні людей, голосів, світла, музики. Але — зовсім сам.

Як називається те, що відчував він тепер, досягнувши нарешті цілі? Туга? В такому разі він тужив тепер за чорним берегом озера. За тишею в нічній віллі «Флора» і за теплими тілами собак, які так часто тулилися до нього вовчої пори. Амбрас, напевно, сидить зараз на веранді у своєму плетеному кріслі? Тут ніч дихала м'яким літнім теплом. А там, нагорі?

Часом свято випльовувало його. Тоді він, немов жебрак, сидів скулившись біля фабричної прохідної, старався розшифрувати автобусний розклад у скляному притулку зупинки, забредав із тупиків на задвірки, з цікавістю рився у сміттєвих баках, поки не прочинялося якесь із вікон і підозріливий голос не гнав його геть, на вулицю, до сяйва штучного світла.

Біля під'їзду кінопалацу, з вентиляційних шахт якого долітала музика і драматичні голоси, він спіткнувся від утоми, упав і, блаженно простягнувшись на витоптаному газоні, подумав, що треба б усе-таки повернутися до Великого лазарету і зайняти спальне місце, запропоноване йому там вахтером.

Будь-який тапчан у четвертому блоці. Будь-який. У четвертому блоці. Сьомий барак, четвертий блок. Він поки що порожній.

Вахтер, колишній шахтар з Ляйса, передав перепустки у скляне віконце, поплескав Берінга по плечах і охоче розповів, як багато років тому утік з Ляйса і став на службу Армії, а потім почав розпитувати Берінга про Моор і про якогось рибалку, якого той не знав, і говорив не закриваючи рота, сипав питаннями і мимохідь сказав, що четвертий блок призначений для евакуйованих з Моору, ага, саме там моорських і поселять, коли Армія розгорне у приозер'ї навчальний полігон. Сержант — він сидів за письмовим столом за скляною перегородкою вахти і привітався з Лілі як з давньою знайомою — поставив печатки на їхні перепустки і врешті прикрикнув на балакуна, прогавкавши наказ, який Берінг витлумачив як стули пельку.

Четвертий блок. Ні, до цих порожніх бараків його не зажене навіть найбільша втома. Він що, волоцюга, що змушений випрошувати в Армії тарілку супу та ковдру? Залишки шнапсу з картонних стаканчиків зігрівали його. І пунш зігрівав. Він — Охоронець Собачого Короля. Він — охоронець чоловіка, який тримає в страху весь Моор; ні, він — причина цього страху.

— Не бійтесь. — пробелькотів він фразу з Біблії ковалихи і намацав схований під курткою пістолет. Не бійтесь. Ні, до ранку він до Великого лазарету точно не повернеться. Четвертий блок. Він же все-таки на рівнині. У серці всієї розкоші. Що він забув у якомусь лазареті? У казармі. Краще вже спати на вологій траві, просякнутій розлитим пивом та вином, слухати голоси з чорних вентиляційних шахт і відчувати, як тебе обнюхують чужі собаки.

Він заплющив очі, але мав одразу ж їх розплющити, тому що варто було опустити повіки — і увесь світ, що зник з поля зору, закрутився довкола нього. Він був п'яним. Темрява крутилася таким шаленим вихором, що йому стало погано.

— Струууунко! — змавпував він голос, чутий десь у дворах Великого лазарету, швидко розплющив очі й ретельно зосередився на власному язиці, щоб той не заплітався; губи від цього стали зовсім вузькими, не рот, а дзьоб. — Уваага! Очі роозплющити!

Він посміхнувся. Лежав на вологій землі й від виснаження не міг навіть заснути. Але коли світова круговерть і нудота відступили, раптом знову, мов судома, навалилася лють, яка охопила його ще на прохідній лазарету, і знову погнала в ніч.

Четвертий блок! Може, в цьому блоці стоять красиві рівнинні готелі, про які мріяли моорці, розкопуючи руїни «Бельвю», шукаючи глазуровані кахлі та інші ще придатні будматеріали? У цьому сповненому вогнів місті Берінг щохвилини натрапляв на новинки, про які ці ідіоти з Моору та Гаагу й поняття не мали. Лілі! Лілі, аякже. Вона все знала. Здала двох напівсліпих придур-ків до Великого лазарету і вшилася до котроїсь із цих багатоповерхівок, що сяють ніби маяки, і кожна з них проливає в ніч значно більше світла, ніж увесь Моор.

Лілі. Може, вона ночувала у четвертому блоці? Як швидко вона зникла з прохідної. Завтра вранці повернуся. Лілі. Вона все це знала. Завжди знала, що всі ці срані балачки про спокуту, усвідомлення та пам'ять — величезне шахрайство. Ніколи не забудемо. На наших полях

1 ... 77 78 79 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хвороба Кітахари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хвороба Кітахари"