Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

І хвороб, що є на світі, Гірша ти: собі життя Споконвіку без пуття Ти вкорочуєш щомиті, І нема їм вороття. Йде спокійно по землі І не думає людина, Що в майбутньому повинна Стати часткою її. Всіх чекає домовина, Всім відпущено свій строк, Бо людину кожен крок Наближає до могили: Навіть всемогутній Бог Тут змінити щось безсилий. Я вмираю без жалю, Тож візьміть мене на руки.

Дон Хуан

Крає серце біль розлуки.

Дон Фернандо

Любі друзі, я молю Волю справдити мою: Як остання прийде мить, Лахи ці з мене зніміть, Розшукайте у катівні Плащ магістра, що донині З честю я умів носить, І мене, прикривши ним, Поховайте; в ділі цім Не відмовить ворог ниций. Та позначте якось місце Поховання – хоч простим Вмру рабом на чужині, Та настануть кращі дні — Я ж для Господа завзято Храмів звоював багато: Він якийсь надасть мені.

Дон Хуан і Бріто виносять дона Фернандо.

З’являються Король Альфонс і португальські солдати з аркебузами.

КорольАльфонс

Ми якір нині В бурхливих водах кинути повинні. Не бачило ще сонце споконвіку Таку армаду грізну та велику: Застигли судна, мов споруди древні, Гармати цілять в далі чужоземні, Із хвиль прибою Виходять вояки на поле бою.

З’являється Дон Енріке.

Дон Енріке