Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

коробку з-під печива «Huntley & Palmers». На табличці був напис: Коробка з-під печива «Huntley & Palmers», імовірно, з людськими останками. Знайдено в шостому вагоні від голови поїзда з Лондон-Бридж до Брайтона о 14:42. Особа покійного невідома. Благослови Господь його душу, хай спочиває з миром.

Похоронна контора «Льюпін і Бутл» (з 1927 року) розташовувалася в кутку залюдненої вулиці навпроти кондитерської. Зупинившись біля будівлі, Юніс усміхнулася сама до себе, вона згадала про місіс Дойл і подумала, що кращого місця для останньої подорожі Бомбардира годі вигадати. Від дня його смерті минуло вже шість тижнів, а їй досі нічого не сповістили про похорон. Коронер[84] зрештою постановив «смерть унаслідок нещасного випадку», але персонал «Щасливого притулку» гостро критикували за недбале ставлення до здоров'я і безпеки їхніх мешканців, адміністрація притулку заледве змогла уникнути судового процесу. Порша вимагала голову Сильвії в підкладному судні. Вона екстравагантно тужила за братом перед пресою, але Юніс гадала, її горе було справді викликане втратою чи додатковою можливістю вийти на публіку перед наступним турне презентацій своєї книжки. Порша тепер була надто знаменита, щоб безпосередньо спілкуватися з Юніс. Для таких справ вона найняла асистентів. Саме з цієї причини Юніс наразі стояла перед ідеально чистою вітриною і роздивлялася модель катафалка, запряженого кіньми і зі смаком прикрашеного букетами лілей. Єдина інформація, якої вона змогла домогтися від найнижчого за рангом асистента Порші, це назва похоронної агенції, яка організовувала похорони. Вона могла і просто зателефонувати сюди, але спокуса навідатися до будівлі, де лежало тіло Бомбардира, була занадто сильною. Коли теленькнув дзвіночок при вході, жінка на ресепшені підвела голову і щиро всміхнулася відвідувачці. Поліна — огрядна жінка, вдягнена в найкращий одяг «Marks & Spencer», — поширювала навколо себе ауру доброти і співчуття. Вона чимось нагадувала коричневу сову. На жаль, саме цій приємній леді довелося повідомити Юніс найжорстокішу новину з тих, які жінка чула у своєму житті:

— Церемонія була дуже скромна. У крематорій допустили лише членів родини. Усе організувала його сестра, та сама, що пише жахливі книжки.

Поліна вимовила слово «сестра» з такою антипатією, що стало зрозуміло: на її погляд, Порша навряд чи заслужила на це звання. Юніс відчула, як світ закрутився довкола, вона поповзла на підлогу. Невдовзі після цього Юніс на дивані пила гарячий солодкий чай з ложкою бренді, а Поліна поплескувала її по руці.

— Це просто шок, моя люба, — втішала вона відвідувачку. — Ваше обличчя зблідло, як у привида.

Підбадьорена чаєм, бренді й печивом, Юніс змогла вислухати всю жахливу історію, яку розповіла Поліна. Порша хотіла, щоб кремація відбулась якомога швидко і тихо.

— Вона, бач, відбувала у своє книжкове турне і не хотіла порушувати графік, — Поліна сьорбнула чаю і похитала головою, висловлюючи таким чином своє засудження Порші. — А коли повернеться, то хоче влаштувати тут виставу — панахиду й поховання попелу. Запросила «усіх, кого лише можна», і музику виконуватиме хор янголів, яким диригуватиме Його Святість Папа, судячи з того, що вона промовляла. Мабуть, затьмарить церемонію Принцеси Діани.

Юніс слухала з жахом.

— Але він хотів зовсім не цього, — прошепотіла вона. — Він сказав мені, чого хоче. Він був коханням мого життя.

А тепер насамкінець вона його підведе.

Поліна уміла добре слухати й витирати сльози. Така в неї робота. Проте глибоко всередині за респектабельним костюмом й ідеально напрасованою блузкою билося хоробре серце неформалки. Колись давно її волосся, зараз укладене в білявий боб, було рожевим, а на носі досі залишався шрамик від пірсінгу. Вона передала Юніс іще одну серветку.

— Сьогодні хлопці на великому похороні. Я зазвичай цього не роблю, але… Ходіть за мною!

Вона провела Юніс через ресепшн униз по коридору, повз кухню для персоналу, каплицю та інші різноманітні кімнати до місця, де зберігались останки померлих, чекаючи, поки їх заберуть. З котроїсь полиці вона зняла велику дерев'яну урну, перевірила її табличку.

— Оце він, — промовила вона. Потім глянула на годинник. — Я залишу вас із ним, щоб ви могли попрощатися. Хлопці повернуться лише через годину, тож вас не потурбують.

Менше ніж за годину після цього Юніс сиділа в потязі, а останки Бомбардира в коробці з-під печива «Huntley & Palmers» лежали поруч на сидінні. Тільки-но Поліна пішла, треба було думати й діяти дуже швидко. На маленькій кухні, де Поліна заварювала чай, Юніс знайшла пластиковий пакет і коробку з-під печива. Вона пересипала печиво в пакет, а потім поклала рештки Бомбардира в коробку з-під печива. Наповнила урну печивом, але печиво виявилося залегке. Панічно шукаючи, що б іще туди покласти для ваги, в одній з кімнат Юніс натрапила на коробку зі зразками декоративного гравію. Вона жбурнула в урну кілька жмень камінців, закрила кришку так щільно, як тільки змогла, і повернула її на полицю. Коли Юніс проходила через ресепшн, стискаючи коробку в руці, Поліна з-за свого столу навіть не глянула на неї, тільки помахала, щоб побажати удачі. Вона не помітила коробку.

Провідник свиснув у свій свисток, а Юніс рефлекторно стисла коробку й усміхнулася.