Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

— Сучасний світ на наших очах перетворюється на одну світову громаду, котра має спільну економіку та співіснує в реальному часі, - вів далі Марієв, проте ця фраза йому самому видалася надміру ідеалізованою як на українські реалії. — Подолання бідності уряд розглядає як основу досягнення всіх стратегічної мети. Уже кілька років поспіль проводиться моніторинг показників бідності. Виявляється, кількість бідних людей в нашій країні не зменшується, а залишається в тій самій пропорції, що і в попередній період. Цю тенденцію потрібно ламати. І ми це зробимо тільки разом із вами. Дозвольте нагадати вам, що Україна, приєднавшись до Європейської соціальної хартії, має щорічно подавати доповідь стосовно виконання її основних положень, у тому числі щодо трудових прав та ефективного захисту цих прав у разі їх порушення.

Сергій Климович був невдоволений текстом виступу, який склали помічники. Проте виступати експромтом перед такою публікою було ризиковано. Зрештою, що б міністр сьогодні не сказав, усе вирішували кулуарні домовленості. Півтора десятка провідних компаній готові були запропонувати українському суспільству мільйон у кошику, але не мали наміру щось змінювати в усталеній пропорції.

Під час перерви Марієв самотньо ковтав свою каву, коли до його столика підійшов невисокий, кремезний чолов’яга. Це був Лев Чернецький, один із «серйозних пацанів» регіонального штибу в металургії. Він і досі поводився, як «простий пахан», котрий років двадцять тому мав неабиякі проблеми з міліцією. Коли Чернецький тримав у руках філіжанку з кавою, на його широкому зап’ястку було виразно проступала наколка.

— Слухай-но!

Міністр відчув, як його взяли за талію.

— Ти ж обіцяв пробити в парламенті закон, про який я тобі казав. Щодо виробничого травматизму, пам’ятаєш? Щоб ніхто інший як роботодавець у першу чергу вирішував, які кошти сплачувати робітникам у разі каліцтва.

— Цей законопроект давно підготовлено. Він уже пройшов експертизу в юридичному управлінні Верховної Ради, — не розгубився Марієв. — Усе залежить тепер від вас. Підженіть свої комітети і фракції, нехай вносять до порядку денного сесії.

— Добре, зробимо. Не святі горшки ліплять, — подобрішав представник регіону.

Рука з наколкою покружляла над скатертиною, і тут Сергій Климович помітив, що металургійний «пахан» пальцем перевіряє лезо столового ножа.

— Бачиш, мій бізнес займає місце десь посередині…

Ніж у руках співрозмовника перетворився на імпровізований маятник і захитався туди-сюди.

— Ті, хто вище, — ближчі до влади, а тому обмежені в можливостях. А тих, хто знизу, легко струснути з поли, якщо заважатимуть тим, хто нагорі. Таким, як я, — найкраще.

Лев Чернецький задоволено вищирив бездоганні різці.

Ярмо керівництва прес-службою, яке тягнув Михайло Галіза, здавалось уже заважким. Він ще не прийшов до тями після звільнення Євгена Чубенка, як міністр підлив оливи у вогонь. Мовляв, потуги піарників нічого не варті, слід згортати прес-службу, від якої жодної користі. А кошти на утримання піар-агенції скінчилися ще навесні. Марієв передав слова прем’єра: «Переходимо до роботи за сценарієм «Надзвичайна ситуація». Тобто всі заяви соціального змісту робитимуть відтепер тільки віце-прем’єри, тож нема чого міністрові вештатися телестудіями. Звичайно, це було образливо для Сергія Климовича та його заступників. Виходило так: ви працюйте, а ми розповімо нашим вдячним громадянам про соціальний захист.

А чого були варті інноваційні ідеї, котрі протягом останніх місяців надходили «згори»! Скажімо, задум створити дитячий сайт урядового веб-порталу. Заступника міністра ознайомили з ідеєю в офіційній формі. Доручили узагальнити з цього приводу думки працівників прес-служби. Реакція колег була заздалегідь зрозумілою. Чубенко отримав від такої пропозиції велику втіху й прокоментував новацію так, що Сливка більше не наважувалася привселюдно зачіпати цю тему. Виклала на папері свої міркування лише веб-адміністратор Леся. З того часу про дитячий веб-портал забули.

Коло друзів і однодумців Марієва чимдалі вужчало. Навіть завжди безвідмовний Геннадій Хрумов у важкий для міністерства час чомусь вирушив у поїздку до Ізраїлю. Думок катастрофічно бракувало, і прес-служба в цій справі не спромоглася зарадити. Галіза міг і прогоріти.

Знову був дзвінок «згори». Цього вечора один із віце-прем’єрів зажадав розповісти на відомому телеканалі про останні здобутки в соціальній політиці. Звичайно, виступ урядовця мав опиратися на факти, підготовлені в стінах міністерства праці. Але замість чітко продуманих меседжів у голові Михайла Даниловича була суцільна каша, тому йому кортіло комусь за це помститися.

Галіза вирішив, що потребує інших спеціалістів — не журналістів, а молодих і талановитих знавців піару. Щоправда, на це знадобляться чималі кошти, але Марієв ладен був оплачувати таку роботу з неофіційних джерел. Поки що Михайло Данилович вирішив застосувати свій улюблений метод тотальної перевірки роботи прес-служби. Спалити він їх не спалить, але розжене, це точно, думав заступник міністра, граючи жовнами. Останніми місяцями кожен із цих працівників складав звіт про зроблене за день. Перевірка звітів стала чимось на кшталт поліцейської облави.

Зранку розлючений і стомлений недосипанням Галіза увійшовши до свого службового кабінету, увімкнув телевізор. Транслювали мітинг, що відбувався неподалік. Люди з помаранчевою символікою зійшлися на зелені схили Дніпра, вслухаючись у слова, що линули з гучномовця на площі. Їм не потрібні були слогани Михайла Даниловича.

— Заходьте, — процідив крізь зуби заступник міністра, коли до його кабінету постукали.

Із передчуттям близької розправи до кабінету ввійшла Данина підопічна — чорнява, ставна молодиця з передмістя, яка гарно виконувала українські пісні на новорічному «вогнику», за вдачею тонкосльоза й вразлива. Саме їй доручили оглядати газети і веб-сайти інформагентств. Незібраність — був такий гріх у Катрусі; інколи пропускала повз уваги важливі публікації. Але гарною рисою цієї жінки були, поза сумнівом, тверезе мислення та почуття власної гідності, про яке Михайло Данилович невиразно здогадувався.

Слідом за Катериною, ніби на хвилинку, переступив поріг завжди бадьорий і зібраний Петро Тодоско. Останньою приєдналася до них Леся.

— Де ваші інформаційні повідомлення для сайтів, іміджеві інтерв’ю для друкованих видань? Тільки те й бачу що бігаєте з чайником, а