Читати книгу - "Кобзар (сборник)"

class="v">Молітесь, братія!»

Молились,

Молилися перед хрестом

Закуті в пута неофіти,

Молились радостно. Хвала!

Хвала вам, душі молодиє!

Хвала вам, лицарі святиє!

Вовіки-віки похвала!

XI

І в Рим галера приплила.

Минає тиждень. П'яний кесар,

Постригти сам себе в Зевеса,

Завдав Зевесу юбілей.

Ликує Рим. Перед кумира

Везуть возами ладан, миро,

Женуть гуртами християн

У Колізей. Мов у різниці,

Кров потекла. Ликує Рим!

І гладіатор, і патрицій —

Обидва п'яні. Кров і дим

Їх упоїв. Руїну слави

Рим пропивав. Тризну править

По Сціпіонах. Лютуй! лютуй,

Мерзенний старче. Розкошуй

В своїх гаремах. Із-за моря

Уже встає святая зоря.

Не громом праведним, святим

Тебе уб'ють. Ножем тупим

Тебе заріжуть, мов собаку,

Уб'ють обухом.

XII

Другий день

Реве арена. На арені

Лідійський золотий пісок

Покрився пурпуром червоним,

В болото крові замісивсь.

А сіракузьких назореів

Ще не було у Колізеї.

На третій день і їх в кайданах

Сторожа з голими мечами

Гуртом в різницю привела.

Арена звіром заревла.

А син твій гордо на арену,

Псалом співаючи, ступив.

І п'яний кесар, мов скажений,

Зареготавсь. І леопард

Із льоху вискочив на сцену,

Ступив, зирнув…

І полилась Святая кров.

По Колізеї

Ревучим громом понеслась

І стихла буря. Де ж була?

Де ти сховалась? Чом на його,

На кесаря свого святого,

Не кинулась? Бо стерегли,

Кругом в три лави оступили

Зевеса ліктори. За ним,

Твоїм Юпітером святим,

Залізну браму зачинили.

А ти осталася одна,

Одна-однісінька надворі.

І що ти зможеш? «Горе! Горе!

О горе лютеє моє!

Моя ти доленько! Без його

Що я робитиму? До кого

Я прихилюся?..» І небога

Кругом зирнула, і о мур,

Об мур старою головою

Ударилась, і трупом пала

Під саму браму.

XIII

З позорища увечері

У терми сховався

Святий кесар з лікторами.

Колізей остався

Без кесаря і без римлян

І ніби заплакав

Одинокий. Мов гора та,

На полі чорніє

Колізей той серед Риму.

Тихо, тихо віє

Із-за Тібра, із Альбано

Вітер понад Римом.

А над чорним Колізеєм,

Ніби із-за диму,

Пливе місяць круглолиций.

І мир первозданний

Одпочив на лоні ночі.

Тілько ми, Адаме,

Твої чада преступниє,

Не одпочиваєм

До самої домовини

У проспанім раї.

Гриземося, мов собаки

За маслак смердячий,

Та тебе ще зневажаєм,

Праотче ледачий!

XIV

Трохи одпочила

Стара мати недобита.

Живущую силу

Сила ночі оживила.

Встала, походила

Коло замкнутої брами

Та щось шепотала.

Чи не кесаря святого

Нишком проклинала?

А може, й так. Тихесенько

До брами підкралась,

Послухала, усміхнулась

І щось прошептала,

Якесь слово. І нищечком

Коло брами сіла

Й зажурилась. Незабаром

Брама одчинилась.

І на возах, на колесницях

Із Колізея, із різниці,

Святиє вивезли тіла

І повезли на Тібр. Тілами

Святих убитих годували

Для царського-таки стола

У Тібрі рибу. Встала мати,

Кругом оглянулась, взялась

За биту голову руками

І тихо, мовчки за возами

Марою чорною пішла

На Тібр. А скіфи сіроокі,

Погоничі, рабів раби,

Подумали – сестра Морока

Із пекла вийшла проводжать

У пекло римлян. Поскидали

У воду трупи, та й назад

З возами скіфи повертали.

І ти осталася одна

На березі. І ти дивилась,

Як розстилалися, стелились

Круги широкії над ним,

Над сином праведним твоїм!

Дивилась, поки не осталось

Живого сліду на воді.

І усміхнулася тойді,

І тяжко, страшно заридала,

І помолилась в перший раз

За нас розп'ятому. І спас

Тебе розп'ятий син Марії.

І ти слова його живії

В живую душу прийняла.

І на торжища, і в чертоги

Живого істинного бога

Ти слово правди понесла.

1857, 8 декабря, Нижній Новгород

ЮРОДИВИЙ

Во дні фельдфебеля-царя

Капрал Гаврилович Безрукий

Та унтер п'яний Долгорукий

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра,

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштрували,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім,

І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм».

А ми дивились, та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби,

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п'яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу. Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О, роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!

Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян

Гаврилич гнув во время оно;

А вас, моїх святих киян,

І ваших чепурних киянок

Оддав своїм прафосам п'яним

У наймички сатрап-капрал.

Вам і байдуже. А меж вами

Найшовсь-таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала,

Та ще й у церкві, і пропало,

Як на собаці. ‹Тоді, дурні, і вам було б

На його вийти з рогачами,

А ви злякалися…

Так-то так!

Найшовсь-таки один козак

Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив:

Сатрапа в морду затопив.

А ви, юродиві, тим часом,

Поки нездужає капрал,

Ви огласили юродивим

Святого лицаря! а бивий

Фельдфебель ваш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого;

А до побитого старого

Сатрапа «навсегда оставсь

Преблагосклонним».

Більш нічого

Не викроїлось, і драму

Глухими, темними задами

На смітник винесли, а я…

О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла…

Безбожний царю! творче зла!

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі!

А ти, всевидящеє око!

Чи ти дивилося звисока,

Як сотнями в кайданах гнали

В Сибір невольників святих,

Як мордували, розпинали

І вішали. А ти не знало?

І ти дивилося на них

І не осліпло. Око, око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Ти спиш в кіоті, а царі…

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори

Без дна глибокії, і вас,

Споборники святої волі,

Із тьми, із смрада і з неволі

Царям і людям на показ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах…

[Грудень 1857, Нижній Новгород]

_____________________

* Ці рядки закреслені автором в рукописі.

ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного