Читати книгу - "Мáліна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Маліна стоїть уже біля дверей, та я швидко йду коридором назад, бо мушу ще раз перед виходом подзвонити, і тому ми ніколи не виходимо з дому вчасно. Я маю набрати номер, це неминучість, раптова ідея, у моїй голові всього один номер, однак це не номер паспорта, не номер кімнати готелю в Парижі, не дата мого народження, не дата сьогоднішня, і я набираю, без огляду на нетерплячість Маліни, 72 68 93, число, яке, окрім мене, не тримає ніхто в голові, а я можу декламувати його, співати, висвистувати, виплакувати, просміятись сама до себе, мої пальці можуть його віднайти в темноті на телефонному дискові, і я не повинна при цьому це число про себе повторювати.
Так, це я
Ні, тільки я
Ні. Так?
Так, я вже йду
Зателефоную тобі пізніше
Так, набагато пізніше
Я зателефоную тобі якомога пізніше!
Маліна: Скажи мені нарешті, звідкіля приходять до тебе такі думки. Я ж ніколи не їздив до Штоккерау разом із Атті, ніколи вночі не плавав у Вольфґанґзее разом із Мартіном й Атті. Я: Я завжди все чітко бачу перед собою, я уявляю собі, це ж так називають, наприклад, саме всі оці довгі колоди на вантажівці, які починають сповзати, а я сиджу разом із Атті Альтенвілем в машині, у той час, як вони котяться прямо на нас, а ми не можемо здати назад, бо за нами одна за другою стоять машини, і я розумію цієї миті, що зараз усі оці кубометри дерева зваляться прямо на мене. Маліна: Однак ми ж обоє тут сидимо, і я повторюю тобі ще раз, я ніколи не їздив з ним у Штоккерау. Я: Тоді звідки ти знаєш, що я уявила собі дорогу на Штоккерау? Я ж спочатку взагалі не згадувала Штоккерау, загалом говорила про Нижню Австрію й думала тільки про неї, з огляду на тітку Марію. Маліна: Я справді боюся, що ти зійшла з розуму. Я: Ще не зовсім. І не кажи цього, як (piano, pianissimo) Іван. Маліна: Не казати, як хто? Я: (abbandonandosi, sotto voce) Люби мене, ні, ще більше, любі мене більше й більше, люби мене понад усе, щоб якнайшвидше настав кінець. Маліна: Ти знаєш усе про мене? І все про всіх інших? Я: (presto alla tedesca) Та ні, я нічого не знаю. А про інших, то напевно нічого! (non troppo vivo) З тією уявою, це були лиш розмови, я зовсім не хотіла говорити про тебе, навмисно про тебе. Бо саме ти не боявся ніколи, ніколи не мав страху. Ми справді обоє тут сидимо, однак я боюся. (con sentimento ed espressione) Я б не просила тебе перед тим ні про що, якби ти хоч раз так боявся.Я поклала голову Маліні на долоню, Маліна нічого не каже, він зовсім не рухається, та в нього немає ніжності до голови моєї. Іншою рукою він запалює собі сигарету. Моя голова не спочиває більше на його долоні, я пробую рівно сидіти, так, щоб по мені нічого не можна було помітити.
Маліна: Навіщо ти знову тримаєш на потилиці руку? Я: Так, здається мені, я роблю це часто. Маліна: Це почалося тоді, це з того часу? Я: Так. Так, тепер я певна цього. Це справді почалося тоді, а потім постійно щось додавалось. Це повторюється знову і знову. Я мушу тримати голову. Однак я роблю це так, щоб якомога менше було помітно. Я засовую руку в волосся й підпираю голову. Інші думають, що я особливо уважно слухаю, і що це своєрідна манера, подібно то того, як хтось закладає ногу за ногу або підпирає підборіддя рукою. Маліна: Однак це може мати вигляд поганої звички. Я: У такий спосіб я чіпляюсь сама за себе, якщо не маю змоги чіплятись за тебе. Маліна: Чого досягнула ти за наступні роки? Я: (legato) Нічого. Спочатку нічого. Потім я почала знімати ті роки. Це було надзвичайно тяжко, бо мене охопила величезна розгубленість, я більше не мала сили усунути зі свого шляху бодай акциденції свого нещастя. Бо до самого нещастя я не дісталась, потрібно було усунути такУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мáліна», після закриття браузера.